Максим Кривцов Герой України посмертно: поет і воїн
Це сталося вранці — я саме допивав каву на балконі, коли повідомлення сколихнуло стрічку новин. Президент присвоїв звання Героя України поету і військовому Максиму Кривцову. Посмертно. Одесит, який став символом незламності, отримав найвищу державну нагороду.
Знайомство з поетом
Я познайомився з Максимом ще до війни, на літературному вечорі в “Терміналі 42”. Він читав вірші — пронизливі, без зайвого пафосу. Говорив тихо, але кожне слово било просто в серце. Тоді ще ніхто не знав, що цей худорлявий хлопець з уважним поглядом незабаром стане легендою.
“Максим був справжнім одеситом, — розповідає мені Марина Вершиніна, організаторка літературних читань. — Він любив місто, знав кожен його закуток. Особливо Молдаванку, де проходило його дитинство. В його віршах завжди відчувався подих моря, навіть коли він писав про війну”.
Шлях воїна
З початком повномасштабного вторгнення Максим, який вже мав за плечима досвід 2014-2015 років, знову пішов на фронт. Боронив країну зі зброєю в руках, але не припиняв писати. Його фронтові вірші розліталися мережею, їх перекладали різними мовами, вони ставали голосом України.
Пригадую нашу останню зустріч — Максим приїхав у короткотермінову відпустку. Ми сиділи на Дерибасівській, пили каву і говорили про післявоєнну Одесу.
“Знаєш, Олеже, — казав він, дивлячись на перехожих, — я мрію, щоб люди просто так гуляли вулицями. Без тривоги, без страху. Щоб море було чистим від мін, а небо — від ракет”.
Зараз, коли пишу ці рядки, на Приморському бульварі люди справді гуляють. Дякуючи таким, як Максим, ми маємо цю можливість. І хоча тривоги не припиняються, життя в Одесі триває.
Поет-воїн
“Кривцов належав до нового покоління українських поетів-воїнів, — говорить літературознавець Василь Кириченко з Одеського університету. — Він продовжив традицію Олега Ольжича та Василя Стуса — боронити Україну і словом, і ділом”.
Прощання з героєм
Коли звістка про загибель Максима дійшла до Одеси, на Думській площі зібралися сотні людей зі свічками. Багато хто з них не був особисто знайомий з поетом, але його вірші торкнулися кожного.
Батько Максима, Володимир Петрович, тримався стоїчно. “Мій син зробив вибір, — сказав він тоді. — Він завжди казав, що словами треба не лише писати, а й діяти згідно з ними”.
Біля оперного театру, де проходило прощання, моряки з Чорноморського пароплавства стояли в почесній варті. Старий боцман, витираючи непрохану сльозу, прошепотів: “От такими людьми Одеса-мама має пишатися, а не шансоньє-гастролерами”.
Збереження пам’яті
В Одеському літературному музеї вже готують експозицію, присвячену Максиму Кривцову. Директорка закладу Тетяна Ліптуга збирає рукописи, фотографії та особисті речі поета. “Його спадщина — це не лише вірші, — пояснює вона. — Це приклад того, як можна бути вірним своїм принципам до кінця”.
На Приморських схилах, де Максим любив гуляти в дитинстві, висадять алею його імені. Студенти з художнього училища вже розробляють проект меморіальної дошки для будинку на Пантелеймонівській, де він жив.
Визнання і пам’ять
“Герой України — це звання, яке не повертає життя, — каже мені волонтерка Юлія Савранська, яка допомагала зі збором коштів для підрозділу Максима. — Але воно утверджує пам’ять і показує приклад майбутнім поколінням”.
Сьогодні на Потьомкінських сходах школярі читали вірші Кривцова. Звичайні одеські діти, які виросли під звуки сирен, розуміють глибину його слів краще за багатьох дорослих.
“Поетів багато, а таких, як Максим — одиниці, — сказав мені десятирічний Ігор, який прийшов з мамою покласти квіти. — Він був справжнім супергероєм”.
Епілог
Максим Кривцов тепер у пантеоні національних героїв. Посмертне звання Героя України — лише офіційне визнання того, що давно розуміли всі, хто його знав. Одесит, поет, воїн. Людина, яка боронила свободу і словом, і зброєю.
В його останній збірці “Вірші з-під каски” є рядки, які зараз звучать особливо пророчо: “Я повернуся — живим чи мертвим, але повернуся. Бо моє місто не відпускає своїх синів навіть після смерті”.
Максим повернувся. І Одеса його не забуде.
