Прапор України зараз можна побачити всюди
Прапор України зараз можна побачити всюди — на будівлях, автівках, одязі. Але щоб розгорнути його під водою або високо над Одесою — це вже справжнє мистецтво! Саме так вирішили привітати країну зі святом наші рятувальники.
Ранок видався сонячним, коли я приїхав на Ланжерон. Там уже зібралася невелика група людей — чекали на початок дійства. Серед них — моя давня знайома Ірина Петрівна, їй вже за сімдесят, але енергії більше ніж у мене.
«Олежику, ти ж напишеш про це? Я спеціально прийшла подивитися, як наші хлопці прапор під водою розгорнуть! Торік не змогла, а в цьому році ноги самі принесли», — ділиться вона, поправляючи синьо-жовту стрічку на сумці.
Дійсно, торік я пропустив це видовище, бо робив репортаж з відкриття відреставрованого скверу на Молдаванці. А цього разу вирішив не пропускати.
Підводний прапор
Хвилин за п’ятнадцять на пляжі з’явилися рятувальники в гідрокостюмах. Серед них Максим Коваленко, з яким ми колись разом навчалися в школі на Фонтані.
«Готуємося вже третій рік поспіль, — розповідає Максим, перевіряючи спорядження. — Спочатку це була просто ініціатива кількох ентузіастів, а тепер перетворилося на традицію. Під водою розгорнемо прапор розміром два на три метри. Спеціально замовляли такий, щоб був помітний з берега».
Команда з п’яти водолазів заходить у море. Я згадую, як колись у дитинстві ми з друзями пірнали тут, намагаючись дістати зі дна камінці. Здавалося, це неймовірний подвиг. А ці хлопці зараз розгорнуть під водою цілий прапор!
Минає кілька хвилин напруженого очікування. І ось, за сигналом керівника групи, водолази синхронно піднімаються на поверхню, тримаючи над собою розгорнутий синьо-жовтий стяг. Мокра тканина виблискує на сонці, а люди на березі аплодують і кричать «Слава Україні!»
«Бачите, як гарно, — шепоче розчулена Ірина Петрівна. — Я ж казала дідові, що треба прийти. А він: ‘Що там дивитися?’ Ось що!»
Шлях до Думської площі
Але це була тільки перша частина святкового дійства. За годину всіх запросили на Думську площу. Там мала відбутися повітряна частина акції.
Дорогою до центру міста я заскочив на Привоз купити води — спека неймовірна, градусник показував +34. Біля м’ясного павільйону зустрів колишнього колегу з радіо Семена.
«Ти куди такий замріяний?» — запитує, підморгуючи.
«На Думську, там зараз наші з висоти пташиного польоту прапор розгорнуть», — відповідаю, купуючи пляшку води.
«О, то біжи, не затримуйся. Я б і сам пішов, але треба товар забрати. Зроби фото, потім покажеш», — махає він рукою.
Прапор у небі
На Думській площі зібралося значно більше людей. Тут і молодь, і старші люди, багато дітей. Усі задирають голови догори, виглядаючи гелікоптер рятувальників.
І ось з’являється — спочатку чути гуркіт, а потім і бачимо гвинтокрил ДСНС, що робить коло над площею. З вікна мені махає рукою знайомий рятувальник Андрій. Торік він розповідав, як готуються до таких акцій.
«Найскладніше — це розрахувати силу вітру, — пояснював він тоді. — Прапор великий, може розгорнутися не в той бік або взагалі заплутатися. Тому репетируємо по кілька разів».
Гелікоптер зависає над площею, і з нього розгортається величезний державний прапор. Вітер одразу підхоплює його, і синьо-жовте полотнище гордо майорить у блакитному небі Одеси. Натовп вибухає оплесками і вигуками.
Поруч зі мною стоять хлопці років десяти-дванадцяти. Один з них, кирпатий, із веснянками на обличчі, захоплено дивиться вгору.
«Коли виросту, теж стану рятувальником, — каже він товаришу. — Щоб так літати і прапор над містом розгортати».
«А я водолазом хочу», — відповідає інший.
Слухаю їх і думаю: як гарно, коли дітлахи мріють не про дорогі машини чи айфони, а про те, щоб рятувати людей і пишатися своєю країною.
Символ незламності
Після закінчення акції підходжу до начальника обласного управління ДСНС Віктора Соколова, який спостерігав за дійством з імпровізованої трибуни.
«Цього року ми хотіли показати, що прапор України майорить всюди — і під водою, і в небі, — розповідає він. — Для нас це не просто урочистий захід, а демонстрація готовності служити країні в будь-яких умовах».
Повертаючись додому, думаю про те, як змінилося сприйняття державної символіки за останні роки. Колись ми просто вивішували прапори на будинках під час свят. Тепер це значно глибше — символ незламності, відваги, символ того, що нас не здолати ні в повітрі, ні на землі, ні у воді.
На Грецькій площі зустрічаю старого приятеля Гришу, який тримає морозиво і сидить на лавці.
«Ну що, бачив наших героїв?» — питає він.
«Бачив. І навіть розговорився з ними».
«От молодці! — киває Гриша. — Ти ж про це напишеш, так? Щоб усі знали, яка в нас Одеса!»
І ось я пишу. Про нашу Одесу, про наших рятувальників, про наш прапор. І про нашу гордість за все це.
