Спогади про полоза
Минулої неділі ми з дружиною поїхали до батьків на дачу під Фонтанкою. День видався спекотний, типовий для нашого серпня. Коли поверталися додому вже надвечір, побачили на узбіччі траси щось темне, що звивалося на асфальті. Зупинився, вийшов подивитися – полоз жовточеревий. Гарний, довгий, сантиметрів 120, але поранений – мабуть, хтось зачепив колесом. І тут мене накрило спогадами.
Коли мені було років 10, дідусь саме на цих пагорбах показував мені цих полозів. «Олежик, дивись, яка краса! Це ж наш, місцевий. Його вбивати не можна – він мишей ловить і корисний». Тоді, у 90-ті, цих змій тут було повно. А зараз? Коли востаннє я бачив полоза в околицях Одеси? Років п’ять тому, не менше.
Загорнув тварину в стару футболку, яка валялася в багажнику, і повіз до знайомого ветеринара в місті. Той лише головою похитав: «Не виживе, пошкодження надто сильні». І розповів, що тільки за останній місяць до нього привезли трьох покалічених червонокнижних тварин з околиць Одеси.
Критична ситуація з червонокнижними видами
«Ситуація із червонокнижними плазунами на Одещині критична», – розповідає Олександр Віннік, біолог і викладач Одеського екологічного університету. – «За останні 20 років популяція полоза жовточеревого зменшилася майже на 70%. І це не лише через забудову, а в першу чергу через людську байдужість та екологічну неграмотність».
На Одещині мешкає 5 видів плазунів, занесених до Червоної книги: полоз жовточеревий, полоз сарматський, мідянка, гадюка степова та ящірка зелена. Усі вони стрімко зникають.
Проблема страху та необізнаності
«Люди панічно бояться змій, навіть неотруйних», – продовжує Олександр. – «Я щороку проводжу екскурсії для школярів на Куяльницькому лимані, і майже завжди чую від дітей: «А що робити, якщо зустрінеш змію? Треба вбити?» Звідки це у дітей? Від батьків, які самі не знають екологію рідного краю».
На Молдаванці, де я виріс, звісно, змій не було. Але дитинство моє пройшло між містом і дачею в передмісті. Тоді, у 90-ті, дорослі вчили: змію не чіпай, вона сама тебе не зачепить. А зараз? Тепер люди приїжджають на пікнік і влаштовують «полювання на гадюк», які часто виявляються безпечними полозами.
«Минулого року ми з дружиною відпочивали на березі моря біля Санжейки. І побачили, як компанія молодих людей з дітьми забила палицями змію на пляжі», – розповідає Віктор Степаненко, пенсіонер з Чорноморська. – «Коли я підійшов і сказав, що це рідкісний полоз, а не гадюка, вони лише посміялися: мовляв, яка різниця».
Масштаби проблеми
За словами Марини Лукашевич з організації «Захисники дикої природи Причорномор’я», щороку від рук людей гине близько 300-400 червонокнижних плазунів в Одеській області.
«Найгірше, що навіть у заповідниках тварини не захищені. Якось на території національного парку «Тузлівські лимани» я спостерігала, як відпочивальники навмисно переїхали машиною полоза, який переповзав дорогу. Коли я почала обурюватися, мені відповіли: «А раптом отруйна? Краще перестрахуватися»».
Руйнування середовища існування
Окрім прямого знищення, загрозу для рідкісних плазунів становить руйнування їхнього середовища існування. Там, де раніше були степи і перелоги, тепер котеджні містечка і дачі.
На власні очі бачив, як змінилися схили над морем в районі Фонтанки, Крижанівки і Чорноморська. Коли мій батько купував дачну ділянку в 1992-му, навколо були пагорби, порослі степовими травами – ідеальне місце для полозів. Зараз там суцільна забудова.
«На жаль, система моніторингу популяцій червонокнижних видів в Україні працює незадовільно», – каже Віннік. – «Останнє комплексне дослідження чисельності рідкісних плазунів на Одещині проводилося у 2013 році. І вже тоді ситуація була тривожною».
Шляхи вирішення проблеми
За даними екологів, ситуацію могла б покращити просвітницька робота та створення спеціальних «екокоридорів» – незабудованих ділянок, які з’єднують різні природні масиви.
«Ми вже кілька років проводимо у школах Одеси та області уроки, розповідаємо дітям про важливість збереження біорізноманіття», – розповідає Лукашевич. – «Але цього замало. Потрібна системна робота на рівні області».
Згадую свої шкільні роки в Одесі – тоді на уроках біології нам показували опудала місцевих тварин, розповідали про них. А як зараз? Чи знають діти, хто живе поруч з ними?
Перспективи збереження
Експерти кажуть, що врятувати ситуацію ще можна. Для цього потрібно створювати нові заповідні території, проводити дослідження і широку просвітницьку кампанію.
«Найгірше, що червонокнижні види зникають тихо, непомітно для більшості людей», – підсумовує Віннік. – «Люди звикли думати, що проблеми екології – це щось далеке. А це відбувається тут і зараз, буквально під нашими ногами».
Того полоза, якого ми підібрали на дорозі, врятувати не вдалося. Але, можливо, його історія допоможе врятувати інших. Бо Одещина без її унікальної природи – це вже не та Одещина, яку я пам’ятаю з дитинства і яку хочу показати своїм майбутнім дітям.
