Підводне життя лиманів Одещина: що приховують солоні води
Щойно сонце починає припікати, одесити тягнуться до води. Хтось на море, а хтось, як мій дід колись, на лимани. “Олежко, на лиманах риба інакше бере, там своя атмосфера”, – казав він мені ще малому, пакуючи старенькі вудки в потертий рюкзак. Тоді, у свої вісім років, я мало розумів про “атмосферу”, але світанок на Куяльнику запам’ятав на все життя.
Сьогодні, майже 25 років потому, я знову на березі, але вже не як хлопчисько з вудкою, а як журналіст. І зараз мене цікавить не те, що можна витягнути з води, а те, що в ній живе постійно.
Природні лабораторії
“Лимани – це справжні природні лабораторії“, – розповідає мені Марина Захарченко, гідробіолог з Одеського екологічного університету, коли ми зустрічаємось біля Хаджибейського лиману. “Тут солоність води може змінюватись кілька разів на рік. Для багатьох морських видів це стрес, але деякі створіння дивовижно пристосувались”.
Наш човен повільно рухається до центру лиману. Марина опускає спеціальну сітку, а я спостерігаю, як вода переливається сріблом під ранковим сонцем. Схоже на те, як ми з дідом колись ловили бичків, тільки зараз “улов” піде не на сковорідку, а під мікроскоп.
“Бачиш ці маленькі створіння? – показує Марина на вміст сітки. – Артемія, креветка завдовжки всього кілька міліметрів. Вона може витримувати солоність, від якої інші тварини загинули б”.
Дивлюсь на прозорих істот, що звиваються в контейнері. Важко повірити, що ці крихітні організми відіграють величезну роль в екосистемі лиманів.
“Коли я була студенткою, лимани були значно багатшими на життя”, – продовжує Марина. “У Тилігульському лимані ми знаходили до 50 видів риб. Зараз їх кількість зменшилась майже вдвічі”.
Погляд рибалки
Віктор Петренко, місцевий рибалка з 40-річним стажем, підтверджує слова науковиці. Зустрічаємо його на березі, де він лагодить старий човен.
“Раніше бичка було – хоч греблю гати. А зараз? Буває, повертаєшся з двома-трьома рибинами. Але не тільки в людях справа. Клімат міняється, лимани міліють”.
Віктор знає кожен закуток Хаджибейського лиману. Коли він говорить про підводний світ, його руки малюють у повітрі русла підводних течій і улюблені місця зимівлі риби.
“Під водою свій світ. Там на дні цілі поселення молюсків. А коли пірнаєш у заростях, можна побачити, як крабики снують між водоростями”, – розповідає він.
Унікальні екосистеми
Одеські лимани – унікальні екосистеми. Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський – кожен має свою “спеціалізацію” і своїх мешканців. У Куяльнику, наприклад, через високу солоність живуть організми, яких не зустрінеш у більш прісному Хаджибеї.
“У нас тут своя Галапагоська історія”, – сміється Олександр Кравченко з Інституту морської біології. Ми зустрічаємось з ним у лабораторії, де він показує мені зразки донних відкладень з різних лиманів. “Кожен лиман – це ізольована система, де еволюція йде своїм шляхом. Особливо цікаві мікроорганізми – бактерії, що живуть у солоних водах і можуть розкласти майже будь-яку органіку”.
Під мікроскопом відкривається інший світ: одноклітинні водорості, найпростіші, мікроскопічні рачки. Вся ця невидима оку армія становить основу харчового ланцюга.
“Без них не було б ні бичків, якими славляться наші лимани, ні кефалі, яка заходить з моря”, – пояснює Олександр.
Екологічні виклики
Але не все так райдужно в підводному царстві лиманів. Екологи б’ють на сполох: антропогенне навантаження змінює ці тендітні екосистеми.
“Минулого року на Куяльнику сталася екологічна катастрофа“, – розповідає активістка Ірина Степаненко з організації “Збережемо лимани”. “Через зниження рівня води концентрація солі стала настільки високою, що загинуло багато організмів. А коли помирають дрібні істоти, страждає вся харчова піраміда”.
За останні 30 років площа одеських лиманів зменшилась на 15-20%. Причина – і зміна клімату, і господарська діяльність людини.
“Мій дід розповідав, що в 60-х роках Хаджибейський лиман був глибшим на 2-3 метри”, – ділиться спогадами Віктор. “А в дитинстві я сам бачив, як вода доходила майже до самого шляху. Зараз берег відступив на сотні метрів”.
Надія на відновлення
На щастя, в останні роки з’являються ініціативи з відновлення лиманів. Науковці і громадські організації проводять моніторинг стану води, висаджують прибережну рослинність, яка фільтрує стоки.
“Ми запустили проєкт з вивчення мікропластику в лиманах”, – розповідає Марина. “Виявилося, що навіть у таких віддалених водоймах є частинки пластику, які накопичуються в організмах молюсків і риб”.
Повертаючись додому вздовж берега Хаджибейського лиману, я зупиняюсь біля групи дітей, які розглядають щось у скляній банці. Підходжу ближче – вони зловили маленького краба.
“Дядьку, а він кусається?” – питає мене кирпатий хлопчик років семи.
“Тільки якщо його добряче налякати”, – відповідаю, згадуючи себе в його віці. “Але краще випустіть його назад у воду – там його дім”.
Діти неохоче, але відпускають полоненого. Маленький краб швидко зникає у мулистому дні.
Лимани Одещини – це не просто водойми. Це цілі світи, де під поверхнею води пульсує життя: від мікроскопічних водоростей до риб і молюсків. І хоч багато що змінилося з часів мого дитинства, магія цих місць залишається незмінною. Тільки тепер я розумію, що мав на увазі дід, говорячи про “особливу атмосферу”. Це не тільки про рибалку – це про відчуття зв’язку з природою, яка дихає, живе і змінюється разом з нами.
