Нестача тактичних медиків в Україні: інструктор Сава Чуйков ділиться досвідом
За двадцять кроків від мене чоловік падає на асфальт. Кров. Багато крові. І тиша. Всі стоять, як заморожені. Я кидаюсь до нього, але що робити – не знаю. Цю картину я бачив минулого тижня на Привозі. Швидка приїхала через 18 хвилин. Чоловіка врятували, але я досі не можу забути відчуття безпорадності.
Як виявилося, цей випадок – лише краплина у морі проблем із тактичною медициною в Україні. Я вирішив розібратися, чому в країні, де війна триває понад два роки, досі відчувається гостра нестача фахівців, які можуть надати першу допомогу в критичних ситуаціях.
Проблеми навчання тактичної медицини
“Проблема не в тому, що людей не навчають, а в тому, що навчають неправильно,” – каже Сава Чуйков, інструктор з тактичної медицини, якого я зустрів на тренінгу для цивільних в Одеському медуніверситеті.
Чуйков – кремезний чоловік із пронизливим поглядом. Коли він говорить про тактичну медицину, його очі горять. “Я пройшов через пекло 2014-го та 2022-го. Бачив, як помирають люди, яких можна було врятувати елементарними навичками,” – розповідає він.
За його словами, в Україні відчувається нестача кваліфікованих такмедів. “У нас багато курсів, але мало реальних спеціалістів. Люди проходять 3-денний тренінг і вважають, що готові рятувати життя. Це небезпечна ілюзія,” – пояснює Сава.
Ключові правила тактичної допомоги
Ми розмовляємо в кабінеті, де стіни обвішані плакатами з алгоритмами допомоги. На столі – різноманітні турнікети, бандажі та інші засоби для зупинки кровотечі.
“Знаєте, у нас є два ключові правила, які я запам’ятав ще з Молдаванки, де виріс: перше – не нашкодь, друге – дій за алгоритмом,” – каже Чуйков. “Більшість панікує у критичній ситуації, а паніка – це смерть.”
Ольга Петренко, медсестра міської лікарні №5, яка прийшла на тренінг, ділиться своїм досвідом: “Я працюю в медицині 15 років, але коли побачила поранення осколком в метро минулого місяця, розгубилася. Теорія – це одне, а практика – зовсім інше.”
Статистика та стандартизація
За статистикою, яку надав Чуйков, в Україні зараз близько 5000 сертифікованих інструкторів із тактичної медицини, але реально здатні навчати інших та діяти в бойових умовах лише близько 1000. Решта – “паперові спеціалісти”.
“Найбільша проблема – це стандартизація навчання,” – пояснює Сава. “У нас кожен вчить як хоче. Хтось за американськими протоколами, хтось за британськими, а хтось взагалі невідомо за якими. А в бою потрібна чітка система.”
Я пригадую, як мій дід, колишній моряк, завжди казав: “На морі капітан один, інакше корабель потоне.” Те саме в тактичній медицині – потрібні єдині стандарти та ієрархія.
Державні програми
Міністерство охорони здоров’я запровадило програму підготовки тактичних медиків у 2022 році, але вона, за словами Чуйкова, “кульгає на обидві ноги”.
“Найкращі такмеди зараз на фронті, а не в навчальних класах. Хто має навчати нових спеціалістів? Ось у чому проблема,” – розмірковує він.
Практичні навички
Під час тренінгу Сава демонструє, як правильно накладати турнікет. Його рухи чіткі, впевнені. “Багато хто вважає, що зупинити кровотечу – це просто затягнути джгут. Але неправильно накладений турнікет гірший за його відсутність,” – пояснює він.
Директор обласного центру екстреної медичної допомоги Максим Коваленко, з яким я зв’язався після тренінгу, підтвердив проблему: “Нам катастрофічно не вистачає кваліфікованих такмедів. Ми маємо 48 бригад швидкої в області, але лише 15 з них мають у складі підготовленого спеціаліста з тактичної медицини.”
Тактична медицина для цивільних
Євген Славський, ветеран АТО і зараз волонтер, який навчає цивільних основам першої допомоги, має свою думку: “Багато хто думає, що тактична медицина – це лише про війну. Але ж аварії, теракти, природні катастрофи – це теж ситуації, де потрібні такі навички.”
Коли я запитав Саву, що порадити звичайним людям, він відповів просто: “Вивчіть базові навички. Знайте, як зупинити кровотечу, забезпечити прохідність дихальних шляхів і перевести людину в стабільне положення. Ці три речі можуть врятувати життя до приїзду швидкої.”
Реальні приклади
На завершення тренінгу Чуйков поділився історією, яка змусила мене замислитись: “Минулого літа на пляжі біля Аркадії хлопцю розрізало ногу гвинтом від катера. Десятки людей просто знімали на телефони, як він стікав кров’ю. І лише один чоловік знав, що робити – колишній військовий. Він зробив джгут з пляжного рушника і палки. Хлопець вижив.”
Після розмови з Чуйковим я записався на курси домедичної допомоги. Бо розумію: у сучасній Україні вміння врятувати життя – це відповідальність кожного.
Повертаючись додому через Деребасівську, я побачив навчальний центр Червоного Хреста, де проводять безкоштовні тренінги з першої допомоги. І подумав – можливо, це саме те, що потрібно нашому місту. Щоб наступного разу, коли хтось впаде на Привозі, хоч хтось знав, що робити.
