Знову літо, знову запах акацій і ось вже наш кінофестиваль на підході. Чи не дивина? Здається, тільки вчора я стояв у черзі за квитками на минулорічний ОМКФ, а вже знову пора діставати святковий піджак і готуватися до нових кіновідкриттів.
Наш кінофестиваль — це не просто подія для любителів кіно. Це як родинна зустріч для всієї Одеси. Від Потьомкінських сходів до Фонтану — місто на тиждень перетворюється на один великий кінотеатр. Коли ще побачиш, як бабця з Молдаванки обговорює експериментальне кіно з модними київськими критиками?
Цьогорічна програма особливо потужна. Я вже переглянув анонси й поговорив з кількома організаторами. Склав для вас список стрічок, які точно не можна пропустити. Обіцяю — буде цікаво не тільки для кіноманів, але й для тих, хто просто хоче провести вечір з користю.
“Море між нами”
Прем’єра українсько-грузинського фільму відбудеться саме на нашому фестивалі. Історія про двох братів, які втратили зв’язок на довгі роки і зустрічаються в Одесі за незвичайних обставин.
Мій сусід Борис Аркадійович, який все життя пропрацював у порту, потрапив на закритий показ:
“Я там свою молодість побачив, синку! Як вони зняли наш порт 70-х — ніби машина часу. А які діалоги… чисто одеські, без цієї голлівудської помпезності.”
Фільмували на Приморському бульварі, в порту і навіть у дворику на Базарній, де колись жила моя тітка Софа. Кажуть, деякі діалоги консультували старожили з Молдаванки — і це відчувається.
“Сестри”
Французька драма, що вже зірвала овації на Каннському фестивалі. Історія трьох сестер, які з’їжджаються до родинного будинку після смерті батька.
Марина Степанівна з нашої редакції відвідала європейську прем’єру:
“Це як дивитися у вікно одеської комуналки, тільки з французьким акцентом. Таке саме божевілля, така сама любов… і неможливість сказати одне одному найважливіше.”
Стрічка нагадала мені нашу сімейну історію, коли після смерті дідуся Семена ми з братом і сестрою тиждень розбирали його бібліотеку на Французькому бульварі. Скільки ж там було сліз, сміху і старих образ!
“Дихання міста”
Документальний фільм молодого одеського режисера Андрія Коваленка. Цілий рік він знімав життя міста в усіх його проявах — від світанків на Ланжероні до нічних концертів у дворах Молдаванки.
“Я хотів зловити ритм Одеси, її пульс. Це місто дихає інакше, ніж будь-яке інше”, — розповів мені Андрій, коли ми пили каву біля Оперного.
В фільмі є сцена, де баба Клава з Пересипу о четвертій ранку йде на Привоз. Така звичайна історія, але знята з такою любов’ю, що сльози навертаються. Це і є справжня Одеса — не туристичні листівки, а люди, які творять це місто щодня.
“Останній трамвай”
Шведська драма, дія якої відбувається в останню ніч роботи старого трамвайного депо.
Хоч фільм і не про Одесу, але кожен, хто коли-небудь їхав нашим 5-м трамваєм від вокзалу до Аркадії, відчує щемливу ностальгію.
Мій давній друг Жора, який працює в трамвайному депо на Водопровідній вже 30 років, каже:
“Вони там у Швеції все правильно зрозуміли. Трамвай — це не просто транспорт, це ниточка історії. Коли закривають маршрут — обривається щось важливе.”
Стрічка нагадала мені, як в дитинстві ми з хлопцями чіплялися за “колбасу” старого трамваю на Пересипській і мчали до моря. Зараз, звісно, таке не пройде, але відчуття вітру в волоссі пам’ятаю досі.
“Портове місто”
Південнокорейський трилер, події якого розгортаються в місті Пусан. Для одеситів — майже рідна історія, адже Пусан, як і Одеса, — велике портове місто.
Головний герой — докер, який випадково стає свідком контрабандної операції. Сюжет міг би відбуватися і в нашому порту, настільки він зрозумілий кожному одеситу.
“Коли дивишся цей фільм, розумієш, що портові міста скрізь схожі. Ті ж характери, ті ж проблеми, той самий гумор на грані фолу,” — поділився враженнями Віктор Михайлович, ветеран одеського порту, після попереднього показу.
Азіатське кіно не завжди знаходить відгук у нашого глядача, але ця стрічка — виняток. Може, тому що море — воно і в Кореї море.
“Дівчина з Пересипу”
Українська романтична комедія, яку зняли минулого літа в Одесі. Історія простої дівчини з Пересипу, яка закохується в столичного архітектора, приїхавшого реконструювати старі будинки.
Ой, скільки ж було розмов, коли вони знімали на Пересипі! Мій кум Толік навіть потрапив у масовку, тепер хвалиться перед усім двором.
Ольга Вишнякова, виконавиця головної ролі, розповіла мені:
“Я довго готувалася до ролі, два місяці жила в Одесі до початку зйомок. Навіть працювала продавчинею на Привозі тиждень, щоб відчути цей колорит, цю особливу одеську енергетику.”
Фільм обіцяє бути легким і теплим, як морський бриз у липневий вечір. Ідеально для показу просто неба на Потьомкінських сходах.
“За завісою тиші”
Польська драма про диригента, який втрачає слух, але продовжує керувати оркестром. Фільм відкриває фестиваль, і це символічно — наш Оперний театр теж багато чого “бачив” за свою історію.
Коли я дивився трейлер, згадав історію від дідуся про одеського скрипаля Нухима, який під час війни грав, незважаючи на поранену руку. Такі історії — вони ніби в повітрі нашого міста.
“Цей фільм — не про втрату, а про віднайдення. Про те, як мистецтво перемагає фізичні обмеження,” — говорить Тетяна Лозова, музикознавиця і членкиня журі фестивалю.
Для мене особисто цей фільм — мастхев цьогорічного фестивалю. Після війни ми всі трохи диригенти з проблемами слуху, які все одно мусять тримати оркестр у гармонії.
—
Ось такий мій особистий топ цьогорічного ОМКФ. Звісно, програма набагато ширша — там і ретроспективи, і короткий метр, і дитячі покази. Але ці сім стрічок точно варті вашої уваги і часу.
Квитки вже у продажу, а черги традиційно довгі. Як говорила моя бабуся Роза: “В Одесі за хорошим фільмом треба стояти так само, як за свіжою скумбрією — рано прийшов, перший взяв!”
А я побіг на Грецьку — там кажуть, відкрилася нова каса без черги. Хоча в Одесі, як ми знаємо, без черги буває тільки дощ з неба.
До зустрічі на фестивалі!
