Справа Труханова Одеса: політика чи справедливість?
Вранці я пив каву в улюбленому закладі на Дерибасівській. Осіннє сонце золотило опале листя, і мені згадалося, як малим бігав тут з батьком. Тоді ми ще не розуміли слова “корупція” — просто жили в нашій Одесі і любили її.
— Ви чули про нове засідання у справі Труханова? — перервав мої спогади знайомий адвокат за сусіднім столиком. — Вчора в суді таке було!
Справа мера нашого міста Геннадія Труханова тягнеться вже роками. І хоча я не раз писав про це як журналіст, для більшості одеситів судові перипетії — це просто шум із телевізора, щось далеке і незрозуміле.
Але ж насправді це про нас, про наше місто і про те, як ми в ньому живемо.
— Шо ви хочете, це ж Одеса, — відказав мені дядько Семен, який торгує сувенірами біля Оперного вже тридцять років. — Всі мери щось там крали, тільки не всіх ловили.
Я пройшовся Приморським бульваром, зупинився біля славнозвісних сходів. Туристи робили селфі, а внизу виднілося море — вічне, незмінне. На відміну від тих, хто керує містом.
Суть справи
Якщо відкинути юридичні терміни, справа виглядає так: Труханова звинувачують у заволодінні 92 мільйонами гривень з міського бюджету під час купівлі будівлі колишнього заводу “Краян”. Ринкова ціна була начебто значно нижчою, а різницю розподілили між “своїми”. Принаймні так стверджує обвинувачення.
— Для мене це особиста справа, — поділилася Марина Петрівна, вчителька школи №28, де я колись навчався. — Моя донька не може потрапити до дитячого садка, бо місць немає. А ці мільйони могли б збудувати новий садочок.
Я зустрівся з Андрієм Гончаруком, громадським активістом з “Одеської сторожі”, який роками відстежує цю справу.
— Проблема не в самому Труханові, а в системі, — пояснює він, замислено дивлячись на проїжджаючий повз нас трамвай. — Така схема з купівлею-продажем комунального майна існувала задовго до нього. Просто цього разу сума була надто велика, щоб це залишилося непоміченим.
На Думській площі я зустрів депутата міськради Віталія.
— Слухай, Олеже, це все політика, — переконував він, оглядаючись на будівлю мерії. — Труханов просто не вписався в якісь вищі плани. Нічого особистого, просто бізнес.
Я не погоджуюся. Коли йдеться про наші спільні кошти, про наш бюджет — це вже не політика. Це наше життя.
Вплив на місто
На Молдаванці, де я виріс, проблеми дуже конкретні: прорвані труби, необлаштовані двори, розбиті дороги. Бабуся Ріта з нашого двору на вулиці Мясоєдовській кілька років оббивала пороги чиновників, щоб полагодили дах, який протікав.
— Мені кажуть: немає грошей, — зітхала вона. — А по телевізору розказують про якісь мільйони…
В управлінні захисту економіки мені повідомили, що за оцінками експертів, реальна вартість будівлі “Краяну” становила не більше 40 мільйонів гривень. Тобто різниця — 52 мільйони. Для порівняння: це приблизна вартість капітального ремонту всіх внутрішньоквартальних доріг Приморського району.
Біля Привозу я зустрів Михайла, водія маршрутки, яка їздить через все місто.
— Та який “Краян”? Яка політика? — обурювався він. — Ви подивіться, в якому стані наші дороги! Кожного дня я ремонтую підвіску. А на ці мільйони можна було б всю Одесу заасфальтувати!
У 2018 році суд виправдав Труханова, але прокуратура оскаржила це рішення. Справа пішла на новий розгляд. І ось уже п’ятий рік триває це судове “танго”.
Що далі?
За чашкою кави на Дерибасівській я згадую слова моєї бабусі: “В Одесі все вирішується не в суді, а на кухні”. Можливо. Але часи змінюються.
Якось я запитав у свого старого викладача з університету, професора юридичного факультету, чи є політичний підтекст у справі Труханова.
— Політика завжди присутня в таких гучних справах, — відповів він, знімаючи окуляри. — Але це не означає, що самого злочину не було. Одне іншому не заважає.
Ми сиділи в його кабінеті, заставленому книжками з права. Він викладає вже понад 40 років і бачив різні часи.
— Знаєш, чого найбільше боїться наша влада? — запитав він і сам відповів: — Що кожну їхню дію будуть розглядати через призму закону, а не політики чи особистої лояльності.
Висновки
Увечері я проходжу повз мерію. Будівля величезна, вікна світяться. Там зараз порожньо — робочий день завершився. Мимоволі задумуюся, скільки рішень приймається в цих стінах щодня і скільки з них дійсно служать інтересам міста.
Біля пам’ятника Дюку де Рішельє — групка туристів. Екскурсовод розповідає їм про славну історію Одеси, про її засновників, про те, як вони дбали про місто.
І це, мабуть, найголовніше питання: не так важливо, чи є політична складова у справі Труханова, набагато важливіше — чи є правда в звинуваченнях? І якщо є, то чи буде відповідальність?
Одеса заслуговує на чесну владу. Не тому, що це якесь абстрактне моральне правило, а тому що наші дитячі садочки, дороги, лікарні, парки — все це залежить від цієї чесності.
Я дивлюся на море з Приморського бульвару. Воно було тут задовго до нас і буде після. Воно бачило різних правителів і різні режими. І воно мовчить, як німий свідок.
А нам говорити. І питати. І вимагати справедливості.
Бо ми — одесити.
