Спостереження за випуском пугачів
Учора спостерігав, як у дику природу дельти Дунаю випустили чотири молодих пугача. Знаєте, коли такі величні птахи злітають у небо — мороз по шкірі! Для мене, як одесита, збереження природи нашого краю завжди було не просто темою статей, а чимось особистим.
Коли я був малим, дід розповідав про рідкісних птахів, яких колись можна було побачити в плавнях. «Пугач — це король ночі», — казав він. А тепер я на власні очі бачу, як ці королі повертаються додому.
Про пугача
Пугач — найбільша сова у світі. Розмах крил сягає 1,5-1,8 метра! Це як два столи поставити поруч. Колись ці птахи були звичним явищем у нашому регіоні, але поступово зникли через людську діяльність.
«Мій прадід ще бачив пугачів регулярно, — розповідає Петро Задніпрянський, 68-річний мешканець Вилкового. — А моїм онукам їх уже показують як диво».
Проект реінтродукції
Проект з повернення пугача в дельту Дунаю розпочався у 2019 році. Його реалізує Дунайський біосферний заповідник разом із WWF Україна та Rewilding Ukraine. За три роки у дику природу випустили вже 28 птахів.
«Кожен випущений птах — це маленька перемога для екосистеми», — пояснює Катерина Куракіна, наукова співробітниця заповідника. Вона показує мені спеціальні GPS-трекери, якими позначають деяких птахів. «Так ми можемо відслідковувати їхні переміщення і розуміти, як вони адаптуються».
Вчорашній випуск
Вчора випустили чотирьох молодих птахів, яких виростили у спеціальному центрі реабілітації. Перед випуском їх ретельно перевірили, щоб переконатися, що вони готові до самостійного життя.
Доки орнітологи готували птахів, я поспілкувався з Михайлом Нестеренком, директором проєкту реінтродукції.
«Наша мета — не просто випустити певну кількість птахів, а відновити життєздатну популяцію», — пояснює Михайло. — «Пугачі — це вершина харчового ланцюга, вони регулюють чисельність гризунів і менших птахів. Без них екосистема розбалансовується».
Я дивлюсь на цих величезних птахів з жовтими очима, які немов світяться зсередини. Пугач дивиться на мене — і я розумію, чому наші предки і боялися цих птахів, і поважали їх.
«А тепер, — говорить Катерина, — ми відкриємо клітки, і вони полетять».
Вона натискає на механізм, і дверцята відчиняються. Я затримую подих. Перші секунди птахи не рухаються, ніби не вірять у свободу. Потім один за одним вони вистрибують назовні, розправляють крила і підіймаються в небо.
«Летить! Дивіться, як гарно летить!» — вигукує хтось із команди.
Усі чотири птаха успішно злітають і прямують у напрямку лісистої частини заповідника. Їхній політ безшумний, навіть моторошно — величезні крила не видають жодного звуку. Саме так пугач полює: підлітає до здобичі непоміченим.
Результати програми
«А знаєте, що надихає?» — каже мені Олексій Петренко, єгер заповідника. — «Два роки тому ми зафіксували перше потомство від випущених раніше птахів. Це означає, що програма дійсно працює».
За даними орнітологів, із 28 випущених птахів 19 успішно адаптувались і створили 5 пар. Ще кілька років тому побачити пугача в дикій природі було майже неможливо, а зараз у дельті Дунаю налічується близько 30 особин.
Тарас Вінницький, співробітник WWF Україна, пояснює, що для збереження виду потрібна популяція хоча б у 120-150 особин. «Ми рухаємося в правильному напрямку, але попереду ще багато роботи», — говорить він.
Погляд місцевих
Коли повертаємось до Вилкового, бачу групу рибалок. Питаю, чи помітили вони повернення пугачів.
«А як же! — відповідає Григорій, місцевий рибалка. — Якось увечері сидів на березі, дивлюсь — щось величезне пролетіло над головою. Думав, може, приверзлося. А тоді як ухне! Я аж весла впустив».
Ми сміємося, але в цьому є щось символічне. Природа потроху повертається. І чим більше таких історій, тим більше надії.
Майбутнє проекту
Коли я був дитиною, багато видів вже зникали з наших країв. Приємно бачити, що деякі з них повертаються. Може, колись мої діти зможуть побачити тут тварин, про яких я чув лише з розповідей діда.
Проект реінтродукції триває. Наступного року планують випустити ще 10-12 пугачів. І хто знає, може, через десяток років моторошне «у-ху» пугача стане таким же звичним звуком нічної дельти Дунаю, яким воно було століття тому.
