Вчора сидів з Вітькою Соломахою на Дерибасівській, пили каву біля Пале-Рояля. Вітька працює в районній раді на Таїрові, і раптом видає: “Олег, у нас тут така цирк-шапіто з закупівлями, що хоч стій, хоч падай.” Почав розповідати, як одна й та сама фірма вже п’ятий рік поспіль виграє всі тендери на ремонт доріг у їхньому районі. Ціни космічні, а якість – дивись під ноги, щоб не провалитися. От і вирішив я покопатися в цій темі. Що вийшло – читайте далі.
Перші сліди: Привоз і шкільні їдальні
Почав з Привозу. Там мій давній знайомий Семен Григорович торгує овочами вже тридцять років. Каже, що закупівлі для шкільних їдалень у декількох районах міста контролює одна контора. “Ти думаєш, чому ми не можемо постачати свіжі помідори в школи?” – обурюється він. “Бо є свої люди, які беруть товар у нас по одній ціні, а продають у бюджетні заклади утричі дорожче.” Семен Григорович показав мені рахунки. Цифри справді не сходяться.
Монополія на вивезення сміття
Далі поїхав до Юри Мельника, активіста з Великого Фонтану. Він уже два роки бореться з монополією на вивезення сміття в їхньому мікрорайоні. “Дивись сюди,” – показує мені папери. “Ця компанія обслуговує п’ять невеликих громад навколо Одеси. Скрізь одна й та сама історія – завищені тарифи, мінімальний сервіс.” Юра розповідає, як вони намагалися запропонувати альтернативну фірму, яка готова була робити ту саму роботу на двадцять відсотків дешевше. Але їхню заявку відхилили через “технічні причини.”
Офіційна позиція та приховані схеми
Пояснення міськради
В управлінні капітального будівництва на міськраді мені пояснили ситуацію офіційно. Валентина Петрівна, яка відповідає за прозорість закупівель, говорить: “Система Prozorro відкрита, всі тендери публічні.” Але коли починаєш копати глибше, виявляється цікаве. Технічні умови часто написані під конкретного постачальника. Наприклад, для ремонту тротуарів на Молдаванці вимагали використання плитки виробництва конкретного заводу. А цей завод постачає тільки одна компанія.
Погляд юриста
Поговорив з Мариною Козак, юристкою, яка спеціалізується на державних закупівлях. Вона пояснює схему просто: “Невеликі громади навколо Одеси стають ідеальним майданчиком для монополістів. Там менше уваги преси, менше активістів, слабкіший громадський контроль.” Марина показала мені декілька прикладів з Prozorro. В одному селищі під Одесою компанія виграла тендер на постачання меблів для дитсадка. Ціна – вдвічі вища за ринкову. А конкурентів не було, бо умови тендеру вимагали досвіду роботи саме в цьому районі протягом останніх п’яти років.
Школи та постачання продуктів
На Слобідці зустрівся з директором школи Оленою Василівною. Вона розповіла про закупівлю продуктів харчування. “Кожного року одна й та сама фірма, ті самі ціни, та сама якість,” – зітхає вона. “Ми намагалися залучити місцевих фермерів, які готові були постачати свіжі продукти дешевше. Але система влаштована так, що малий бізнес просто не проходить усі ці технічні умови.” Олена Василівна згадує, як у минулому році їм привезли курячі ніжки, які зберігалися в холодильнику вже півроку. За ціною свіжого м’яса.
Системна проблема малих громад
Андрій Ковальчук, експерт з питань місцевого самоврядування, пояснює системну проблему. “У невеликих громадах часто немає спеціалістів, які професійно займаються закупівлями,” – каже він. “Тому вони або користуються послугами консультантів, які зацікавлені в певних постачальниках, або просто копіюють тендерну документацію з інших місць.” Андрій наводить приклад з селища поблизу Чорноморська. Там для закупівлі снігоприбиральної техніки використали умови, скопійовані з тендеру київської області. Зрозуміло, що місцеві фірми не змогли взяти участь.
Закрита зона бюджетних замовлень
Повернувся до Семена Григоровича на Привоз. Він познайомив мене зі своїм сусідом по ряду, який постачав молочні продукти в дитсадки. Минулого часу. “Два роки тому прийшла нова компанія,” – розповідає чоловік. “Виграли тендер, хоча їхні ціни були вищі. Виявилося, що вони мають ‘правильні’ сертифікати, які коштують божевільних грошей.” Тепер його бізнес працює тільки з приватними клієнтами. Бюджетні замовлення – закрита зона.
ОСББ та ремонт покрівель
На Таїрові зустрівся з головою ОСББ “Сонячний.” Олександр Петрович показав мені кошториси на ремонт покрівлі. “Три роки поспіль одна фірма робить дахи в нашому районі,” – каже він. “Якість жахлива, через рік усе треба переробляти. Але вони постійно виграють тендери.” Олександр Петрович спробував оскаржити результати останньої закупівлі. Його скаргу розглядали три місяці, а потім відхилили через “процедурні порушення.”
Чому оскарження не працюють
Марина Козак пояснює, чому оскарження рідко працюють. “Система побудована так, що довести змову дуже складно,” – каже вона. “Формально все чисто – тендер відбувся, переможець визначений за найнижчою ціною або найкращими умовами.” А те, що технічні вимоги написані під конкретну компанію, довести майже неможливо. Потрібна експертиза, юристи, час. Для невеликої громади це нереально.
Приклад з медичним обладнанням
Поїхав у селище під Южним. Там місцевий активіст Іван Сидоренко вже рік судиться через закупівлю обладнання для медпункту. “Купили апарат УЗД за ціною, яка втричі перевищує ринкову,” – розповідає він. “При цьому в тендері брала участь тільки одна компанія.” Іван показав мені документи. Вимоги до постачальника були такі специфічні, що їм міг відповідати тільки один дилер в Одеській області.
Визнання проблеми
Валентина Петрівна з міськради визнає проблему. “Ми бачимо ці схеми, але боротися з ними важко,” – каже вона. “Потрібно змінювати підходи до написання технічних умов, навчати спеціалістів в громадах, посилювати контроль.” Але поки що це тільки слова. На практиці монополісти почуваються комфортно.
Можливі рішення
Конкретні кроки
Андрій Ковальчук пропонує конкретні кроки. “Треба створювати спільні закупівельні центри для малих громад,” – каже він. “Об’єднувати замовлення, залучати професіоналів, підвищувати конкуренцію.” Також він говорить про необхідність громадського контролю. “Коли активісти стежать за кожним тендером, схеми працюють гірше.”
Ініціатива моніторингу
Юра Мельник з Великого Фонтану не здається. “Ми створили ініціативу з моніторингу закупівель,” – розповідає він. “Вже знайшли десять тендерів з ознаками зловживань.” Група активістів систематично переглядає Prozorro, аналізує технічні умови, порівнює ціни. Інформацію передають в антикорупційні органи та публікують у соцмережах.
Висновки
Семен Григорович на Привозі підсумовує просто: “Поки бюджетні гроші будуть легкою здобиччю, нічого не зміниться.” Але він вірить, що прозорість та громадський контроль можуть переломити ситуацію. Головне – не мовчати.
Сидячи знову на Дерибасівській, думаю про те, скільки грошей одеситів йде на ці схеми. Скільки доріг можна було б відремонтувати якісно, скільки шкіл оснастити нормальним обладнанням. Вітька Соломаха має рацію – цирк-шапіто. Але номер затягнувся. Час міняти програму.
