Ранок після обстрілу
Вранці їду на Середній Фонтан і бачу, як моя Одеса знову зализує рани. Колона рятувальників промчала повз, а я згадав, як вночі прокинувся від вибухів. Кажуть, російська ракета влучила в житловий будинок. Знову.
А тим часом наша Анжеліка Терлюга, срібна призерка Олімпіади з карате, відреагувала на цей нічний жах. Дівчина родом з нашого міста, тож кожен обстріл для неї — це біль за рідних і близьких.
“Ця ніч знову була жахливою для мого рідного міста. Одеса, тримайся! Дуже співчуваю всім, хто постраждав”, — написала спортсменка у соціальних мережах.
Спогади про чемпіонку
Я згадав, як зустрічав Анжеліку минулого року на відкритті відреставрованого скверу на Грецькій. Скромна, але з таким внутрішнім стрижнем, що відразу розумієш — чемпіонка. Хоч вона й тренується здебільшого за кордоном, але душею завжди в Одесі.
Пам’ятаю, як мій сусід дядя Боря з Молдаванки, колишній тренер з боксу, розказував: “Та вона ж наша, одеситка! Знаєш, скільки праці треба, щоб так на Олімпіаді виступити? І характер — кремінь!”
Життя під обстрілами
Сьогодні зранку обдзвонив друзів, хто живе ближче до місця влучання. Слава Богу, всі живі. Моя однокласниця Марина каже: “Олег, ми вже звикли спати в коридорі. Діти навіть не прокидаються на ‘прильоти’, уявляєш?”
Не уявляю. І не хочу уявляти. Як і те, що відчувають спортсмени на кшталт Терлюги, коли бачать новини про рідне місто.
А вона, до речі, попри все, готується до нових змагань. Бореться. Як і вся Одеса.
Незламний дух міста
Біля Привозу сьогодні зустрів Михайловича, старого вчителя історії. Сидить на лавці, читає новини.
— Що, знову? — питає, хоч і сам все знає.
— Знову, — відповідаю.
— Нічого, ми одесити. Нас голодом морили, нас бомбили, нас палили. А ми стоїмо. І будемо стояти.
І я думаю про те, що Анжеліка з її спортивною злістю і незламністю — це і є символ нашої Одеси. Міста, яке вміє і плакати, і сміятися, і попри все — жити далі.
А ввечері знову обіцяють тривогу. І знову ми будемо ділитися в чатах: “Ти де?”, “Все нормально?”, “Тримайтесь”.
І триматимемось. Як Терлюга на татамі — до останнього.
