Відкриття історичної пам’ятки
Знаєте, часом їдеш містом, яке начебто знаєш як свої п’ять пальців, і раптом помічаєш щось таке, що змушує пригальмувати. Так сталося зі мною минулого тижня, коли я опинився в Арцизі — невеличкому містечку на півдні Одеської області. Їхав знімати репортаж про місцеві ініціативи громад, але зупинився біля старої двоповерхової будівлі, що якось особливо виділялася своєю архітектурою на тлі типових сірих багатоповерхівок.
Вийшов з машини, підійшов ближче. На стіні — табличка: “Пам’ятка архітектури, 1907 рік“. Я одразу згадав, що мій дідусь розповідав про німецькі колонії Бессарабії. Арциз якраз і був заснований німецькими колоністами на початку XIX століття.
Зустріч з місцевими жителями
“Шо ви там розглядаєте, молодий чоловіче?” — почувся голос позаду мене. Обернувся — літня жінка з сумкою, явно місцева. Представився журналістом з Одеси, що цікавиться історією міста.
“А, то ви про німецький дім питаєте! — пожвавішала вона. — Я Марія Степанівна, все життя тут прожила. Мій батько ще пам’ятав, як тут був фонд допомоги сиротам. Німці дуже акуратні були, вони ж тут господарювали до війни”.
Виявляється, ця будівля — справжній свідок історії. За словами Марії Степанівни, спочатку тут розміщувався благодійний фонд для дітей-сиріт, заснований німецькою громадою. Після 1940-х років, коли більшість етнічних німців залишили ці землі, приміщення використовували по-різному: був і штаб радянських військ, і адміністративна будівля, і навіть музична школа.
Архітектурні особливості
Особливу увагу привертає архітектурний стиль — щось середнє між неокласицизмом та югендстилем, характерним для південнонімецької архітектури початку XX століття. Високі вікна, витончена ліпнина, симетрична композиція фасаду — все свідчить про європейську традицію будівництва, яка різко контрастує з типовими для цієї місцевості спорудами.
Поки я розглядав будівлю, до нас підійшов чоловік середніх років, який представився Віктором Карловичем, місцевим краєзнавцем.
“Мої предки — бессарабські німці, — розповів він із помітною гордістю. — Цю будівлю спроектував архітектор Фрідріх Майєр на замовлення громади. Знаєте, німці Бессарабії жили дуже згуртовано, вони самі організовували освіту, медицину, соціальний захист”.
Стан збереження
За словами Віктора Карловича, у підвалі будинку досі збереглися старовинні склепінчасті стелі та оригінальні дерев’яні двері. На жаль, внутрішнє оздоблення здебільшого втрачене, але сама конструкція надійна і простоїть ще не одне століття.
“Нам би реставрацію, — зітхнув краєзнавець. — Я вже скільки років стукаю в усі двері. Подивіться на ось ці карнизи, на ці віконні рами — це ж ручна робота! Таких майстрів зараз днем з вогнем не знайдеш”.
Я поцікавився, чи зберігається десь документація на будівлю, креслення, старі фотографії. Виявляється, у місцевому краєзнавчому музеї є невеличка експозиція, присвячена німецькій спадщині регіону, де зберігаються деякі архівні матеріали.
Історичне значення
Наступного дня я завітав до музею. Директорка, Ольга Петрівна, з радістю показала мені альбом з фотографіями початку XX століття, де можна побачити, як виглядала будівля у роки своєї молодості.
“Ми маємо пишатися такою спадщиною, — сказала вона, гортаючи сторінки. — Німецькі колоністи принесли сюди не лише свої традиції, але й передові на той час технології, культуру землеробства, архітектурні рішення. Подивіться на ці будинки — вони будували на століття!”
За даними Арцизького районного архіву, який мені вдалося відвідати, до 1940 року в місті та околицях проживало близько 3500 етнічних німців. Вони створили розвинену інфраструктуру: школи, лікарні, майстерні, млини. Більшість цих споруд не збереглася до наших днів, тому будівля 1907 року має особливу цінність.
Плани на майбутнє
На останок я вирішив поспілкуватися з представниками місцевої влади. Заступник мера з питань культури повідомив, що будівлю внесено до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення, і зараз готується проєкт реставрації за кошти міжнародних грантів.
“Ми плануємо відновити не лише зовнішній вигляд, але й внутрішні приміщення, — розповів він. — Хочемо створити тут культурний центр німецько-української дружби. Вже налагодили контакти з нащадками бессарабських німців, які зараз проживають у Німеччині. Вони готові надати консультації та частково профінансувати реставрацію”.
Висновок
Повертаючись до Одеси, я все думав про цю історію. Як важливо зберігати такі пам’ятки — живі свідки нашого минулого. Вони нагадують про те, що наша Одещина завжди була місцем, де переплітались різні культури, традиції, народи. І кожен з них залишив свій слід, який ми маємо берегти.
А ви, шановні читачі, коли востаннє звертали увагу на старі будівлі у вашому місті? Можливо, поруч з вами теж є такі архітектурні перлини, які зберігають у собі цілі пласти історії, просто чекаючи, щоб їх помітили?
