Атаки Росії на пологові будинки Україна поглиблюють кризу народжуваності
Коли я востаннє проходив повз Одеський обласний перинатальний центр, на душі стало якось не по собі. Цей білий будинок на Слобідці, де народилося стільки маленьких одеситів, тепер має захисні сітки на вікнах і мішки з піском біля входу. А перед ним — молода жінка з величезним животом роздивляється свій телефон. Мабуть, читає чергові новини про обстріли пологових у інших містах.
“Народжувати зараз — це як грати в російську рулетку“, — каже мені Марина, моя сусідка з Молдаванки, яка відклала плани на дитину. “Я боюся не так болю, як ракети під час переймів. Це ж треба — бігти в укриття з розкритими на десять сантиметрів”.
Падіння народжуваності
Після повномасштабного вторгнення росії кількість народжень в Україні впала майже на 28%. І це не просто цифра — це діти, яких могло бути більше, це майбутнє, яке відкладається на потім. А може, й назавжди.
Мій старий знайомий Сергій, лікар з 15-річним стажем у пологовому на Пастера, каже, що росіяни вдарили по найболючішому:
“Вони не просто по лікарнях б’ють. Вони по майбутньому нашому гатять. Кожен зруйнований пологовий — це сигнал жінкам: не народжуйте, бо небезпечно. І багато їх справді відкладають материнство”.
Руйнування медичної інфраструктури
За даними Міністерства охорони здоров’я, від початку повномасштабного вторгнення росіяни пошкодили або знищили щонайменше 12 пологових будинків. Останній масований удар стався минулого місяця в Кривому Розі, де ракета влучила прямо в пологове відділення. А скільки було “просто обстрілів” поруч із медзакладами, коли вилітали вікна і тріскались стіни?
Я добре пам’ятаю, як у перші дні війни ми всі побачили фото вагітної жінки, яку виносили з розбомбленого пологового в Маріуполі. Тоді весь світ здригнувся. Але потім були Полтава, Херсон, Покровськ, Вознесенськ… І за кожною назвою — зруйновані життя і ненароджені діти.
Ситуація в Одесі
“У нас в Одесі щомісяця на 200-250 пологів менше, ніж було до війни”, — розповіла мені Оксана Петрівна, акушерка з 30-річним стажем. “І це при тому, що до нас ще й переселенці приїжджають. А ті, хто все ж наважуються народжувати, часто роблять це з неймовірним стресом”.
Демографічні наслідки
Демографи вже зараз говорять про катастрофічні наслідки для нашої країни. За оцінками ООН, до 2030 року населення України може скоротитися до 35 мільйонів через війну, міграцію та падіння народжуваності. І найстрашніше, що навіть після перемоги знадобиться не менше десяти років, щоб відновити довоєнний рівень.
Я зустрів Наталю біля дитячого майданчика на Грецькій площі. Вона гойдала на гойдалці маленьку дівчинку.
“Народила за два тижні до початку повномасштабного вторгнення. Коли почалися ракетні обстріли, я просто накривала собою дитину в ліжечку. Зараз їй два з половиною роки, і вона знає, що таке сирена і як бігти в укриття. Це нормально? Ні. Але хто питає наших дітей, чи хочуть вони жити в такому світі?”
Репродуктивні технології під час війни
У Одеському центрі репродукції тепер особливі умови роботи. Як розповів мені директор центру Ігор Миколайович, найбільше працюють над збереженням генетичного матеріалу військових:
“Хлопці перед відправкою на фронт часто приходять здати сперму на збереження. Це такий сумний, але необхідний страховий поліс для їхніх майбутніх сімей. І знаєте, що найстрашніше? Деякі вже ніколи не повернуться, щоб скористатися цією можливістю”.
Діти у воєнний час
Коли я бачу дитячі майданчики Одеси — напівпорожні у будні і переповнені у вихідні — мені стає сумно. Раніше тут гамірно було щодня. Тепер багато мам виїхали, а ті, хто залишився, бояться далеко відходити від укриттів.
Мій двоюрідний брат з дружиною зараз в Ірландії. Вони чекають на дитину, і повертатися не планують, поки не закінчиться війна.
“Я хочу, щоб моя дитина народилася в безпеці”, — сказав він мені під час відеодзвінка. “І щоб перше, що вона почула, були не сирени, а колискова”.
Майбутнє нації під загрозою
Після кожного обстрілу пологового будинку в якомусь українському місті кількість скасованих планових пологів в Одесі зростає на 15-20%. Лікарі кажуть, що жінки просто бояться.
І головне — ми втрачаємо наше майбутнє. Кожне ненароджене немовля — це ненаписана історія, незроблене відкриття, нерозказаний жарт. Це порожнє місце за столом через 20 років. Це порожня сторінка в книзі нашого народу.
Проходячи повз старий будинок на Дерибасівській, де колись був перший в Одесі пологовий будинок, я думаю: скільки поколінь одеситів народилося під час воєн, революцій, окупацій? І всі вони вижили, виросли, побудували наше місто таким, яким ми його знаємо. Так буде й цього разу. Після кожної зими приходить весна.
Але для цього нам потрібно захистити найдорожче — жінок, які дають життя, і малюків, які тільки починають свій шлях. І найкращий захист — це перемога. Перемога і справедливе покарання для тих, хто націлює ракети на колиски.
