Автопробіг на честь Дня воєнної розвідки: як Одеса дякувала своїм героям
Сьогодні на Думській площі було не протовпитися. Зібралося стільки людей, що навіть голуби, які зазвичай безцеремонно вимагають хліба, відлетіли на безпечну відстань. А все через автопробіг на честь Дня воєнної розвідки.
Я прийшов трохи раніше, щоб знайти хороше місце для спостереження. Біля Дюка вже стояли десятки прапорів — синьо-жовті майоріли поруч із чорними розвідувальними стягами. Діти сиділи на плечах у батьків, намагаючись розгледіти, що там відбувається.
Зустріч із сусідом
“Олеже! Давно тебе не бачив!” — гукнув мені Семен Маркович, мій сусід з Молдаванки. Йому вже під вісімдесят, але пропустити таку подію він не міг. “Мій дід служив у розвідці ще за царя, — поділився він, поправляючи кепку. — Казав, найважливіше — це інформація. Хто знає більше — той і виграє”.
Автоколона розвідників
Автоколона з’явилася рівно о 12:00. Спочатку ми почули звуки сирен, потім побачили перші автомобілі з прапорами. Люди почали аплодувати. Хтось кричав “Слава Україні!“, хтось просто мовчки витирав сльози.
“Це ж наші хлопці, — прошепотіла жінка поруч зі мною. — Мій племінник серед них. Тільки не питайте де, бо я й сама не знаю”. Вона посміхнулася крізь сльози і додала: “Він каже, що воює з комарами десь на болотах. А я розумію, що це не комарі, але мовчу”.
Автомобілі були різні — від позашляховиків до цивільних машин. На багатьох були написи крейдою: “ГУР“, “Розвідка“, “Невидимий батальйон“. Деякі водії сигналили, вітаючи людей, інші зберігали серйозні обличчя.
Спогади про минуле
Пам’ятаю, як років десять тому на цій же площі збиралися любителі ретро-автомобілів. Я тоді ще працював на радіо і брав інтерв’ю у власників “Побєд” та “Волг”. Сьогодні тут зовсім інші герої і зовсім інші машини. Часи змінилися, як і наше місто.
“А знаєш, як розвідників раніше називали на Молдаванці?” — запитав мене Семен Маркович, коли ми разом спостерігали за колоною. “Шухери”. Мовляв, вони першими бачать, де шухер намічається”. Він засміявся своїм хрипким сміхом, який не змінився з моїх дитячих років.
Урочистості на Приморському бульварі
На Приморському бульварі автоколона зупинилася. Розвідники вишикувалися для урочистостей. Представник командування вручив нагороди найкращим бійцям. Серед них був і Максим, з яким ми вчилися в одній школі на Фонтані.
“Не думав, що з нашого двору вийде герой, — сказав я, коли ми потисли один одному руки після церемонії. — Пам’ятаєш, як ми на дахи гаражів лазили?”
“Тоді це була розвідка місцевого значення, — засміявся Максим. — А тепер масштаб трохи більший”. Він не розповідав про свою службу, лише додав: “Одеса завжди була містом, де вміли зберігати таємниці”.
Одеські таємниці
До речі, про таємниці. Колись мій дід розповідав, як під час війни одеські катакомби стали справжнім підпільним містом. Партизани знали там кожен поворот, кожен тунель. Сьогодні ця традиція продовжується, хоча й в інших формах.
Святковий концерт
Після урочистостей почався концерт. Військовий оркестр грав марші, а місцеві музиканти виконували патріотичні пісні. Особливо запам’яталася юна співачка, яка виконала “Червону руту” — здавалося, навіть чайки над морем притихли, слухаючи її.
Автопробіг містом
З Приморського бульвару автоколона рушила далі — через Дерибасівську, по вулиці Преображенській, через Тираспольську площу і далі в бік Таїрова. Багато одеситів вийшли на вулиці, щоб привітати розвідників.
“А знаєш, що змінилося в Одесі за останні роки?” — запитав мене Семен Маркович, коли ми повільно йшли до трамвайної зупинки. “Раніше ми були просто містом біля моря. А тепер ми — форпост. І кожен одесит це розуміє”.
Волонтерська підтримка
На розі Пантелеймонівської ми зустріли групу волонтерів, які збирали кошти для військових. Серед них була Марина з нашого будинку. “Сьогодні багато хто підходить, — розповіла вона. — Люди хочуть подякувати розвідникам не тільки словами”.
Повернення додому
Коли я повертався додому на Молдаванку, то зустрів ще кілька машин із прапорами. Водії сигналили, люди на вулицях відповідали вітаннями. І мені подумалося: Одеса завжди вміла цінувати тих, хто її захищає.
День воєнної розвідки в нашому місті — це не просто данина традиції. Це нагадування про тих, хто щодня ризикує життям, щоб ми могли спокійно гуляти по Дерибасівській, дихати морським повітрям на Ланжероні і сперечатися про футбол на Привозі.
Як казав мій дід: “В Одесі завжди знали: якщо хочеш миру — готуйся до війни. А якщо хочеш перемоги — підтримуй розвідку“. І сьогодні ці слова актуальні як ніколи.
