Історія єврейської громади Кілії
Вчора на Молдаванці зустрів старого приятеля мого діда – Семена Марковича. Колись він переїхав з Кілії до Одеси, але душею так і залишився в тому маленькому придунайському містечку. Ми присіли на лавочці біля Палацу культури, і він почав розповідати про єврейську громаду Кілії так, наче це було вчора.
“Олеже, ти знаєш, Кілія – це особливе місце. Тут євреї жили ще з кінця XVIII століття, а може й раніше. Моя бабуся казала, що коли Російська імперія приєднала ці землі, тут вже була маленька єврейська громада”, – Семен Маркович дістав старий фотоальбом з пожовклими знімками.
Початок громади
Дійсно, історія єврейської громади Кілії тягнеться щонайменше з кінця XVIII століття. За даними першого перепису 1897 року, в Кілії проживало близько 1800 євреїв – майже п’ята частина населення міста. Вони були переважно ремісниками, торговцями, лікарями.
“Ось дивись, – показує Семен Маркович на стару фотографію двоповерхової будівлі, – це синагога на Торговій вулиці. Її звели в 1914 році на кошти місцевих підприємців Абрама Койфмана і Мойсея Гершковича. А поруч була єшива – релігійна школа”.
Колись у Кілії діяло аж три синагоги. В 1930-ті роки, за радянської влади, дві з них закрили, а в головній влаштували клуб. Сьогодні жодна з них не збереглась у первісному вигляді – будівлі перебудовані до невпізнання або зруйновані.
Довоєнне життя
“А пам’ятаєте, як виглядала єврейська Кілія до війни?” – питаю я.
“Ой, Олеже, це було зовсім інше місто, – очі старого заблищали. – Вулиця Торгова кипіла життям. Там були крамниці Гольденберга, Ройтмана, пекарня Хаїма Циммермана… А який був “шум” на базарі! Торгували всім – від бессарабських вин до дунайської риби. А яка була їдишська бібліотека – ну просто казка!”
Освіта та медицина
До революції в Кілії працювали дві єврейські школи, де викладали івритом. Потім, у 1920-30-х роках, відкрили школу з викладанням на ідиш. Функціонувала й єврейська лікарня, яку заснував доктор Вейнштейн.
“А знаєш, моя бабця розказувала, що коли будували порт у 1900-х роках, багато євреїв працювали там інженерами та адміністраторами. Взагалі життя громади було тісно пов’язане з Дунаєм – річка давала і роботу, і їжу”, – згадує Семен Маркович.
Трагедія війни
Трагічний період настав у 1940-х роках. Коли Кілію окупували румунські війська, майже все єврейське населення було депортовано до Трансністрії. Багато хто загинув у таборах або від виснаження.
“Мою родину врятувало диво, – тихо каже Семен Маркович. – Батьки встигли евакуюватися вглиб СРСР. Але коли ми повернулися після війни, з 1800 євреїв лишилося… може 200-300 осіб. Ціла громада зникла. Наш будинок стояв пустий, сусідські теж. Це було… як мертве місто”.
Повоєнне відродження
У повоєнні роки єврейське життя в Кілії повільно відроджувалося. Відкрили невелику синагогу в приватному будинку. Але з кінця 1970-х почалася нова хвиля еміграції – до Ізраїлю, США, Німеччини.
“А цей будинок із червоної цегли на розі – там була єврейська школа, а потім магазин. Його збудував мій двоюрідний дядько Іцхак. Він був майстром на всі руки – міг і стіни звести, і меблі зробити”, – Семен Маркович гортає сторінки альбому.
Сучасний стан
Сьогодні в Кілії майже не залишилося євреїв – може, кілька родин. Старе єврейське кладовище збереглося, хоча й у занедбаному стані. На деяких надгробках ще можна розібрати написи івритом і датування за єврейським календарем.
“Тепер, коли приїжджаю туди, завжди заходжу на кладовище. Там поховані мої прадіди, там лежать чотири покоління нашої родини. Іноді приїжджають люди з Ізраїлю чи Америки – шукають могили своїх рідних”, – Семен Маркович закриває альбом.
Збереження пам’яті
Місцеві краєзнавці намагаються зберегти пам’ять про єврейську спільноту Кілії. Вони збирають фотографії, записують спогади, відзначають на міських екскурсіях будівлі, пов’язані з єврейською історією. В історичному музеї Кілії є невеликий розділ, присвячений історії місцевої єврейської громади.
“Знаєш, Олеже, – каже на прощання Семен Маркович, – коли я там буваю, мені все ще чується голос мого діда, який співав суботні пісні, і запах маминої фаршированої риби, і гамір базару… Бо історія – це не тільки будівлі та дати. Це запахи, звуки, почуття”.
Коли ми розходились, я подумав: історія єврейської громади Кілії – це історія всієї нашої Одещини. Мозаїка народів, культур і доль, що створили неповторний колорит нашого краю.
