Ліквідація стихійного ринку Одеса: ринок прибрали з площі Дерев’янка
Ранок на площі Дерев’янка зустрів мене незвичною тишею. Де зазвичай гуркотіли візки і лунали вигуки продавців — порожнеча. Торговців, які роками займали цей клаптик асфальту біля зупинки, не було. Комунальники в жовтих жилетах методично складали останні металеві конструкції в вантажівки.
— От що таке, Зіно Марківно? Де тепер зелень купувати будемо? — літня жінка з господарською сумкою на колесах звертається до своєї подруги, спостерігаючи за роботами.
— Та казали ж їм давно — або в павільйон, або ніяк. Не слухали, — відповідає та, похитуючи головою.
Я знаю цей ринок з дитинства. Ще малим хлопчиком бігав сюди з бабусею за петрушкою та кропом. Потім, вже студентом, купував тут яблука дорогою до університету. Стихійна торгівля біля площі Дерев’янка — феномен, що пережив три десятиліття, але схоже, що її час нарешті скінчився.
Реакція продавців
— Олеже, привіт! — впізнаю Сергія Костянтиновича, старого знайомого з нашого будинку, який торгував тут овочами зі свого городу. — Всьо, закрили нашу лавочку.
— Давно збиралися? — питаю, вже дістаючи диктофон.
— Та останні два місяці попередження носили. Кажуть — антисанітарія, перешкоджаємо руху, до того ж, податків ніхто не платить. Але ж люди тридцять років якось жили…
За даними департаменту муніципальної безпеки, на стихійному ринку біля площі Дерев’янка працювало понад 50 продавців. Більшість — пенсіонери та фермери з приміських сіл, які продавали власну городину, молочні продукти, яйця та мед.
Офіційна позиція
— Ми не просто так прибрали ринок, — пояснює Віталій Перебийніс, представник районної адміністрації, який контролює процес. — Ми запропонували альтернативу. На Черемушках відкрили новий критий павільйон з усіма умовами: вода, туалети, холодильні камери. Перші два місяці — пільгова оренда. Але більшість відмовилась.
— Та який павільйон? — обурюється Марія, продавчиня домашніх солінь, яка складає останні банки у величезну сумку. — Там оренда така, що треба ціни вдвічі піднімати. А хто купуватиме? Люди й так кожну копійчину рахують. Та й до того павільйону ще доїхати треба. А тут зупинка — зійшов з тролейбуса і відразу купив.
У 2022 році міська рада Одеси затвердила програму з впорядкування стихійної торгівлі. За два роки планується ліквідувати всі неофіційні точки продажу і перевести торговців у спеціально обладнані ринки та павільйони. Площа Дерев’янка — одна з перших у цьому списку.
Думки місцевих мешканців
— Я розумію обидві сторони, — каже Олена Сергіївна, місцева мешканка, з якою ми знайомі вже років десять. — З одного боку, бабусі торгували своїм урожаєм, заробляли на життя. З іншого — скільки разів тут були сварки, бійки за місця, сміття після них! А зимою сніг з льодом ніхто не прибирав, я сама двічі падала.
Вздовж тротуару комунальники малюють нову розмітку для зупинки громадського транспорту. За словами чиновників, до кінця тижня тут встановлять новий сучасний павільйон з електронним табло.
— А де тепер будете продавати? — питаю у Сергія Костянтиновича.
— Та спробую на Привоз поїхати. Але там своя мафія, чужих не дуже пускають. А може, кину це все. Який сенс? Город маленький, великих грошей не заробиш, а нерви мотати…
Тетяна Петрівна з дому навпроти спостерігає за всім цим зі свого балкона. Коли помічає мене з диктофоном, гукає:
— Молодий чоловіче! Напишіть, що не всі проти! Двадцять років із цього балкона на бруд дивилася. Кожен ранок крики, сварки. Скільки разів викликали поліцію — торговці між собою місця ділили! Хай буде чиста зупинка.
Транспортна ситуація
За інформацією департаменту транспорту, щоденно площею Дерев’янка користуються близько 15 тисяч одеситів. Стихійний ринок створював затори і небезпечні ситуації для пішоходів, які були змушені виходити на проїжджу частину, обходячи торгові ряди.
— Вони кажуть про порядок і гігієну, — зітхає Іван Петрович, колишній моряк, який торгував тут рибою. — А насправді все просто: земля в центрі дорого коштує. Чекайте, скоро тут ТРЦ якийсь побудують.
Завершення епохи
Дивлюся на порожню площу і пригадую, як бабуся вчила мене вибирати свіжу зелень. Як весело підморгував дід Савелій, додаючи до купленої кукурудзи “по-одеськи” ще одну, “щоб не впала”. Їх уже нема. Тепер не стало і цього маленького острівця старої Одеси.
— Так буде культурніше, — впевнено говорить Віталій з міської адміністрації. — Ми всім запропонували легальні місця на ринках. Хто хотів працювати офіційно — погодився.
Поки я збираюся піти, літня жінка в хустині, яка мовчки спостерігала за всім процесом, раптом підходить ближче:
— Ой, та не переживайте ви так. Ми, одесити, народ винахідливий. Завтра прийдете — побачите, хтось десь все одно продаватиме. Може, за рогом, може, з багажника. Одесу не переробиш, правда?
І вона по-змовницьки підморгує, як це вміють робити тільки корінні одесити. Можливо, вона і права. Але сьогодні стало ясно — стара Одеса поволі відходить, даючи дорогу новому, впорядкованому місту.
Комунальники закінчують роботу, вантажівки від’їжджають. Площа стає просторішою, чистішою. Але якоюсь незатишно порожньою. Тиждень-другий — і ми звикнемо до нового вигляду площі Дерев’янка. Можливо, справді, так буде краще. Але частинка Одеси, яку я знав з дитинства, сьогодні зникла назавжди.
