Меморіал загиблим воїнам Одеса: триває робота над проєктом
Ранок на Дерибасівській починається з голосів. Туристи, містяни, голуби – всі поспішають кудись у своїх справах. Але сьогодні мій шлях лежить в інший бік – до Преображенського парку, де має з’явитися меморіал загиблим захисникам України.
Концепція меморіалу
Вчора я зустрівся з Сергієм Колосовим, архітектором проєкту, в його майстерні на Молдаванці. Невеличка кімната, де пахне кавою і креслярським папером.
– Знаєш, Олеже, це не просто пам’ятник, – каже Сергій, розгортаючи ескізи. – Це спроба створити простір, де можна і згадати, і помовчати, і подумати про майбутнє.
На ескізах – стримана композиція з граніту та скла. Нічого зайвого. Але в кожній лінії відчувається глибина.
Маю зізнатися, що для мене це особиста історія. Мій двоюрідний брат Віталій пішов добровольцем у 2014-му. Не повернувся. Коли говорю про меморіал – згадую його усмішку.
Погляд громади
Біля Преображенського парку зустрічаю Олену Петрівну. Їй 76, але щодня вона проходить повз цю ділянку, спостерігаючи за змінами.
– Треба, щоб було достойно, – каже жінка, поправляючи хустку. – Мій онук служить. Хочу, щоб він знав: Одеса пам’ятає про своїх героїв.
Фінансування та реалізація
За даними міської ради, на створення меморіалу виділено понад 5 мільйонів гривень. Як розповів мені Віктор Андрієнко з департаменту культури, завершити основні роботи планують до Дня захисників та захисниць України.
– Ми проводили громадські обговорення, – пояснює Віктор. – Більшість одеситів підтримали ідею зробити не просто монумент, а живий простір, де можна проводити як офіційні заходи, так і просто посидіти в тиші.
Проєкт передбачає не лише сам пам’ятник, а й алею з іменами загиблих, невеличкий амфітеатр для проведення заходів та зону тиші з лавками.
Родини загиблих
Юрій Гаврилюк, батько загиблого морпіха Андрія, каже, що родини полеглих воїнів активно долучаються до обговорення проєкту.
– Нам важливо, щоб це місце стало не тільки про скорботу, а й про гідність і пам’ять, – говорить Юрій, показуючи мені фото сина на телефоні.
Дорогою назад зустрічаю групу школярів з гімназії №1. Вчителька розповідає їм про майбутній меморіал. Діти слухають уважно, не відволікаючись. Це вже інше покоління – вони розуміють ціну свободи не з книжок.
Враження відвідувачів
Ввечері повертаюсь до парку. Сонце опускається за дерева, фарбуючи листя в золото. На лавці сидить чоловік середніх років у військовій формі без розпізнавальних знаків. Помічає мій диктофон.
– Ви журналіст? – питає.
– Так.
– Напишіть, що найкращий меморіал – це пам’ять в серцях. Але камінь теж потрібен. Щоб нагадував.
Участь одеситів
У міській раді кажуть, що крім бюджетних коштів, значну частину фінансування складають добровільні внески одеситів. Люди несуть хто скільки може – від пенсіонерів з їхньою сотнею гривень до бізнесменів з великими сумами.
Проєкт меморіалу розробили з урахуванням особливостей нашого міста – він не буде пафосним чи надто помпезним, як то іноді буває. Одеса вміє говорити про серйозні речі без зайвого пафосу, але з гідністю.
Перспективи розвитку
За словами головного архітектора міста Михайла Повстанюка, меморіал стане частиною оновленого простору Преображенського парку, який також планують реконструювати.
– Ми хочемо, щоб це був живий простір, куди приходитимуть і в будні, і в свята, – каже Михайло. – Місце пам’яті має бути світлим.
Коли стемніло, на місці майбутнього меморіалу запалили лампадки. Хтось приніс квіти. Такі прості речі, а скільки в них сенсу.
Хлопці з Одеської морської академії, що проходили повз, зупинилися, щоб хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих.
– У нас п’ятеро випускників не повернулися з фронту, – каже один з них.
Висновок
Працюючи над цим матеріалом, я згадав слова мого діда, корінного одесита: “Наше місто вміє пам’ятати”. І зараз, коли біля Преображенського парку з’являється новий меморіал, ці слова набувають особливого змісту.
Одеса створює не просто пам’ятник – вона створює місце, де кожен зможе відчути зв’язок з тими, хто віддав життя за нашу свободу. І це важливо не лише для родин загиблих, а й для всіх нас.
