Нестача піхоти в українській армії: як це впливає на оборону
Вчора поїхав на Пересип, хотів зробити репортаж про ремонт дороги, а зустрів Сашка Дибенка — мого однокласника, який повернувся з фронту. Сидимо в “Жаркому” на розі Чорноморського козацтва, він розповідає, а я слухаю. І розумію — ось вона, справжня історія про те, як живе фронт.
— Олеже, ти навіть не уявляєш, — каже Сашко, помішуючи каву. — Найбільша проблема зараз — це брак людей. Особливо в піхоті. В нашій бригаді некомплект був майже 40%.
Сашко служив у механізованій бригаді на Донеччині. Повернувся на ротацію тиждень тому, але голова ще там, на передовій.
Реальна ситуація на фронті
Проблема нестачі піхоти в українській армії стає все гострішою. І це не просто слова — це реальність, з якою стикаються наші захисники щодня. За даними командування, в деяких бригадах на передовій укомплектованість складає лише 60-70%.
— У травні ми тримали позиції втрьох там, де мало бути десятеро, — продовжує Сашко. — Це означає, що хлопці не сплять по кілька діб. І так не тиждень, а місяцями.
Моя мама, яка працює в лікарні, каже, що все більше військових потрапляють до них з виснаженням. “Вони просто падають з ніг”, — розповідає вона.
Проблеми мобілізації
В Одеському обласному територіальному центрі комплектування мені підтвердили, що план мобілізації виконується не повністю. Особливо складно з призовом саме до піхотних підрозділів.
— Люди хочуть в артилерію, у розвідку, в дрони, в ППО, — пояснює Віктор Петрович, офіцер ТЦК, з яким я спілкувався минулого тижня для матеріалу про мобілізацію. — А в піхоту йти не хочуть. Хоча саме піхота зараз найбільше потрібна.
Моя сусідка Ганна Михайлівна, в якої син служить у 28-й бригаді, каже: “Мій Андрій розповідає, що в їхньому взводі замість 30 бійців — лише 18. І хлопці змушені стояти на постах по 12 годин, замість 8”.
Вплив на ротації та боєздатність
Ця проблема впливає не лише на оборону, але й на можливість проводити ротації. Військові змушені залишатися на передовій набагато довше, ніж передбачено. Часто — без належного відпочинку.
Сашко показує мені фото своїх побратимів. Чоловіки з втомленими, але рішучими очима.
— Ось Толік з Чорноморська, ось Міша з Таїрова, — каже він. — Вони вже 14 місяців без ротації. Хлопці тримаються, але сил все менше.
За оцінками Міністерства оборони, щомісяця армія потребує поповнення в кілька тисяч осіб лише для піхотних підрозділів. І це тільки щоб компенсувати втрати та дати можливість відпочити тим, хто вже довго на передовій.
— Найскладніше, — зітхає Сашко, — коли бачиш, як ворог кидає на твої позиції сотні штурмовиків, а в тебе — жменька людей.
Суспільна реакція та вирішення проблеми
На Привозі, куди я зайшов після зустрічі з Сашком, люди активно обговорювали новий закон про мобілізацію. Думки різні, але більшість розуміє — без поповнення армії втримати фронт буде все складніше.
— Мій онук пішов добровольцем ще в лютому, — розповідає Марія Степанівна, продавчиня сиру. — Каже, що в їхній роті лише половина людей від штату. Як вони так воюють? На одному героїзмі…
Стратегічна важливість піхоти
Командування ЗСУ наголошує, що нестача піхоти обмежує можливості не лише в обороні, але й у проведенні контратак. Коли немає достатньо людей, щоб закріпити успіх або розвинути наступ, навіть локальні тактичні перемоги важко перетворити на стратегічні.
— Ми можемо мати найкращі танки, артилерію, системи ППО, — пояснював мені полковник Григорій, з яким я спілкувався для матеріалу про оборону півдня, — але без піхоти, яка візьме і утримає територію, перемоги не буде.
Шляхи вирішення
Вчора на Грецькій площі зустрів групу військових, які проводили інформаційну кампанію щодо набору до піхотних бригад. Молодий лейтенант Максим розповідав перехожим про важливість цього роду військ і про те, які навички можна отримати.
— В піхоту зараз беруть не просто “гарматне м’ясо”, як дехто думає, — пояснював він. — Сучасний піхотинець — це боєць, який володіє різними навичками: від медицини до роботи з дронами.
Уряд працює над вирішенням проблеми нестачі піхоти. Запроваджуються додаткові стимули для тих, хто йде саме в ці підрозділи: вища зарплата, кращі соціальні гарантії, пріоритет при демобілізації після перемоги.
Але проблема залишається гострою. І від її вирішення залежить, наскільки успішно ми зможемо протистояти ворогу в найближчі місяці.
— Я повертаюсь на фронт через два тижні, — каже на прощання Сашко. — І найбільше хочу побачити нові обличчя у взводі. Бо коли нас мало — ми можемо тільки триматись. А щоб перемагати — нас має бути достатньо.
Ідучи додому вздовж Французького бульвару, я думаю про те, як важливо говорити про ці речі. Не для паніки, а для розуміння. Бо лише разом ми зможемо знайти рішення.
