Від екологічних викликів до одеського андерграунду: 16-й ОМКФ оголошує нові програми
Ранок на Дерибасівській зустрічає мене не просто сонцем — а передчуттям кінофестивального буму. Шістнадцятий Одеський міжнародний кінофестиваль вже не за горами, і вчора організатори видали таку бомбу новин, що я ледь встиг записати все на диктофон.
Пам’ятаю свій перший ОМКФ ще студентом журфаку. Тоді це була для мене подія майже нереальна — знімати зірок на Потьомкінських сходах, бігти з однієї прес-конференції на іншу. Сьогодні фестиваль став повноцінною частиною міської ДНК, як Привоз чи трамвай на Фонтан.
“Цей рік буде особливим, — розповіла мені Анна Мачух, директорка фестивалю, коли ми перетнулися біля Міського саду. — Ми вирішили зосередитись на двох нових програмах, які відображають найгарячіші виклики сучасності.”
Програма “ЕкоФокус”
Перша програма має назву “ЕкоФокус” і представить стрічки про екологічні проблеми, з якими стикається планета і, зокрема, наше рідне Чорне море. Погодьтеся, для Одеси тема більш ніж актуальна.
“Коли ти виростаєш біля моря, воно стає частиною тебе,” — ділиться зі мною Валентин Костюченко, 67-річний рибалка з Лузанівки, який пропливав все узбережжя від Крижанівки до Затоки. “Зараз море хворіє. Риби менше, сміття більше. Цей фестиваль мусить показати людям, що ми втрачаємо.”
За словами організаторів, у програмі “ЕкоФокус” покажуть 8 повнометражних фільмів і 12 короткометражок з усього світу. Серед них — роботи режисерів з України, Німеччини, Франції та Японії.
Програма “Одеський андерграунд”
Друга програма — “Одеський андерграунд” — зосередиться на феномені підпільної культури нашого міста. Від музичних тусовок на закинутих пляжах Чорноморки до вуличного мистецтва Молдаванки.
“Одеса завжди була чимось більшим, ніж просто туристичним центром з Дерибасівською та Оперним,” — пояснює Марк Гордієнко, куратор програми. “У нас багата історія нонконформізму. Згадайте хоча б художників з квартирних виставок 70-х на Осипова.”
З ним не можна не погодитись. Мій дідусь часто розповідав про підпільні джазові концерти в комуналках на Молдаванці ще у п’ятдесяті. А сьогодні ця традиція продовжується — знаю не з чуток, бо сам колись робив репортаж про музичний фестиваль у закинутому бомбосховищі біля Пересипського мосту.
Нові локації та формати
Окрім основних програм, ОМКФ 2025 здивує глядачів і новими локаціями. Показуватимуть фільми не лише в традиційному Фестивальному палаці, але й на даху Нового ринку, в саду Театру музкомедії і навіть на пляжі Ланжерон.
“Ми хочемо, щоб кіно вийшло за межі кінотеатрів і стало частиною міського простору,” — говорить Сергій Васильєв, програмний директор фестивалю. “Одеса сама по собі — готовий знімальний майданчик, це розуміли ще Вертов і Довженко.”
Голоси кінотворців
Чорний диванчик у дворику на Грецькій — улюблене місце для моїх інтерв’ю. Саме тут мені вдалося спіймати Світлану Петренко, режисерку, чий дебютний фільм “Солона вода” відкриватиме програму “ЕкоФокус”.
“Знімати в Одесі — це виклик і подарунок одночасно,” — розповідає вона, помішуючи каву маленькою ложечкою. “Це місто має власний характер і світло, якого більше ніде немає. Але разом з тим — воно вимагає від тебе чесності. Одеситів не обдуриш красивими кадрами без душі.”
І справді, ОМКФ завжди був дзеркалом для міста. Пригадую, як минулого року фільм про реконструкцію Старосінної площі викликав гарячі дискусії серед глядачів — від активістів-захисників старої забудови до прихильників модернізації.
Фестиваль для всіх
Новий голова Одеської кінокомісії Дмитро Шуров наголошує, що цього року фестиваль стане ще більш відкритим для містян: “Ми запроваджуємо безкоштовні покази в парку Шевченка щовечора. Приходьте з дітьми, з бабусями, з собаками — кіно має об’єднувати.”
На набережній біля Аркадії зустрічаю Олену Масалітіну, вчительку молодших класів зі школи №117. Вона щороку водить своїх третьокласників на дитячу програму фестивалю.
“Діти обожнюють ці походи,” — усміхається вона. “Минулого року після перегляду анімаційного фільму про забруднення океану мої школярики самі організували прибирання пляжу. Уявляєте? Кіно має силу змінювати.”
До початку фестивалю залишається менше двох місяців, але місто вже відчуває його подих. На стінах з’являються графіті з кінематографічними мотивами, в кав’ярнях оновлюють меню, додаючи коктейлі з назвами фільмів-учасників.
А я вже готую диктофон, фотоапарат і найзручніше взуття — попереду десять днів кінематографічного марафону, десятки інтерв’ю та сотні історій. І, як справжній одесит, знаю напевно: найцікавіше завжди відбувається не на червоній доріжці, а в розмовах з людьми після показів, коли емоції ще гарячі, а літнє повітря пахне морем і кіномагією.
