Висихання Куяльницького лиману: чи вдасться врятувати одеську перлину?
Сьогодні вранці проїхався до Куяльника. Щоразу, коли бачу, як рожеве дзеркало лиману зменшується, серце стискається. Колись у дитинстві бабуся возила мене сюди лікувати коліно. Пам’ятаю, як вона розповідала: «Олежик, ця грязь – золото, такої більше ніде нема». І справді, куяльницька грязь зцілила не одне покоління одеситів.
А зараз? Половина лиману – це суха потріскана земля. Як кажуть місцеві – «місячний пейзаж». Тільки на Місяці немає того солоного пилу, що роз’їдає очі, коли вітер дме з боку висохлого дна.
«Раніше вода доходила майже до санаторію, а тепер – дивіться самі», – розводить руками Микола Петрович, 68-річний місцевий мешканець, з яким ми розговорилися біля автобусної зупинки. «Я все життя тут прожив, на моїх очах лиман помирає».
Критична ситуація
Проблема висихання Куяльника стала критичною. За даними екологів, рівень води в лимані знизився до історичного мінімуму. Гідрологи кажуть, що без термінових заходів унікальна водойма може просто зникнути протягом наступних 5-10 років.
В Одеській області розпочали збір підписів за порятунок Куяльницького лиману. Ініціативу запустила громадська організація «Зелена хвиля» у співпраці з науковцями Одеського екологічного університету.
«Ми повинні зібрати щонайменше 25 тисяч підписів, щоб змусити владу діяти негайно», – пояснює Марина Ковальчук, координаторка ініціативи. «Це питання не просто екології, це питання збереження національного скарбу України».
Експертна оцінка
Проходжу трохи далі вздовж берега. Зустрічаю групу науковців з приладами – вимірюють солоність води. Олександр Віталійович, гідролог з 30-річним стажем, погоджується поговорити.
«Основна проблема – порушення водного балансу. Малі річки, що живили лиман, перегороджені дамбами. Велика кількість ставків на річці Великий Куяльник забирає воду, яка мала б наповнювати лиман», – пояснює він, не відриваючись від записів у блокноті.
За його словами, врятувати лиман можна. Але для цього потрібно комплексне рішення: розчистити русло річки Великий Куяльник, ліквідувати незаконні дамби, відрегулювати водозабір та, можливо, періодично поповнювати лиман морською водою через спеціальний канал.
«Ми це вже робили у 2015-2019 роках, – додає Олександр Віталійович. – Ефект був, але тимчасовий. Потрібне системне рішення».
Голос громади
На березі лиману зустрічаю Ірину, молоду жінку з двома дітьми. Вона підписує петицію, яку збирають волонтери.
«Ми з родиною кожного літа приїжджаємо сюди. Лікувальна грязь допомагає моєму старшому сину з проблемами шкіри. Страшно подумати, що наші діти можуть втратити це природне багатство», – каже вона, ставлячи підпис.
За даними обласного департаменту екології, загальна площа Куяльницького лиману скоротилася майже на 30% за останні 10 років. Біля села Ковалівка, де раніше була повноцінна водойма, тепер можна пройти пішки через сухе дно.
«А з кожним роком ситуація тільки погіршується», – розповідає Віктор Степанович, колишній працівник Куяльницького санаторію. «Ми в санаторії вже почали економити грязь. Якщо раніше процедури були доступні всім бажаючим, то зараз – тільки за чітким призначенням».
Вимоги петиції
Петиція, що збирає підписи для порятунку лиману, містить конкретні вимоги: розробити та затвердити план порятунку Куяльника на державному рівні, виділити фінансування з держбюджету та створити спеціальну комісію для контролю за реалізацією плану.
Активісти також вимагають заборонити будь-яке будівництво в прибережній захисній смузі лиману та посилити відповідальність за порушення екологічного законодавства.
Павло Гринченко, еколог з Одеської національної академії харчових технологій, з яким я зв’язався телефоном, наголошує: «Куяльник – це не просто лиман, це унікальна екосистема. Тут мешкають рідкісні види птахів, рослин, які занесені до Червоної книги України. Крім того, це бальнеологічний ресурс національного значення».
Перспективи збереження
Повертаючись до Одеси, зупиняюся біля імпровізованого пункту збору підписів на повороті з траси. Волонтери працюють з ранку до вечора. Люди підходять, питають, підписують. Автомобілі сигналять на підтримку.
«За два дні зібрали майже 3000 підписів», – з гордістю повідомляє Сергій, один з волонтерів. «Люди розуміють важливість проблеми».
Спостерігаючи за цим, думаю: Одеса без Куяльника – як людина без серця. Цей лиман – частина нашої ідентичності, нашої історії. Пам’ятаю, як у школі нам розповідали, що ще запорізькі козаки лікували тут рани, а пізніше, під час Кримської війни, поранених солдатів привозили на Куяльник для реабілітації.
Збір підписів триватиме до кінця місяця. Після цього петицію планують передати Президенту України, Верховній Раді та Кабінету Міністрів.
Чи вдасться врятувати Куяльник? Хочеться вірити, що так. Бо інакше наші діти та внуки знатимуть про рожеве дзеркало лиману тільки з наших розповідей та старих фотографій.
