Прощання з Леонідом Ліптугою
Я ніколи не думав, що доведеться писати про Льоню Ліптугу в минулому часі. Ще тиждень тому зустрів його біля Оперного, він кудись поспішав з папкою під пахвою – певно, знову якийсь новий проєкт. А зараз… Вранці 17 червня стало відомо, що Леонід Ліптуга пішов з життя. Для Одеси це не просто втрата відомої людини – це ніби зник цілий пласт міської культури.
Мій дід колись розповідав, як у 1995 році вперше потрапив до “Саду скульптур” – найвідомішого дітища Ліптуги при Літературному музеї. “Це було щось неймовірне для тих часів, – згадував дід, – серед розрухи дев’яностих раптом з’явився такий острівець фантазії”. Я й сам виріс на цих скульптурах. Пам’ятаю, як мама водила мене туди маленьким, і я мріяв, що колись теж створю щось настільки ж значуще для нашого міста.
Справжній одесит
Ліптуга був справжнім одеситом – не за місцем народження, а за духом. Він закінчив Одеський інститут народного господарства, але його справжньою пристрастю стала культура. Він умів поєднувати, здавалося б, непоєднуване: бізнес, креатив і щиру любов до міста.
“Знаєте, Олеже, – сказав мені якось Леонід під час інтерв’ю для районки, – у нашій Одесі кожен камінь міг би розповісти десяток історій. Моя мета – щоб ці історії не забувалися“. І він дійсно робив для цього все можливе. Крім “Саду скульптур”, де зібрані роботи, присвячені Бабелю, Ільфу та Петрову, Жаботинському та іншим видатним землякам, Ліптуга очолював Асоціацію туристичного бізнесу Одеської області, був віце-президентом Туристичної асоціації України.
Візія майбутнього Одеси
Коли я проходжу Дерибасівською, завжди згадую, як Леонід розповідав мені про свій проєкт “Золоте кільце Одеси” – туристичний маршрут, який він мріяв зробити відомим на весь світ. “Ми маємо унікальне місто, – говорив він тоді, – але досі не навчилися правильно його показувати”.
Сусідка з нашого будинку на Молдаванці, Раїса Марківна, працювала в офісі Ліптуги кілька років. “Він був вимогливим керівником, – розповідає вона, витираючи сльози, – але справедливим. І головне – він завжди горів ідеями. Навіть коли всі навколо говорили, що щось неможливо реалізувати, він все одно брався і робив”.
Спадщина Леоніда Ліптуги
А ще пригадую, як ми з колегами з радіо брали в нього інтерв’ю про розвиток культурного туризму. Це було років п’ять тому, на Приморському бульварі. Леонід говорив про те, як важливо зберегти автентичність Одеси: “Кожне історичне місто має свою душу. В Одеси – це гумор, море і неповторна атмосфера дворів. Якщо ми втратимо це, то втратимо все“.
За словами близьких друзів, останнім часом Ліптуга працював над новим амбітним проєктом – хотів створити мультимедійний музей історії Одеси, де використовувалися б найсучасніші технології. “Це мала бути наша одеська відповідь європейським інтерактивним музеям”, – розповіла мені Анжела Боровська, директорка туристичної агенції “Південна Пальміра”.
Пам’ять міста
Олександр Бабіч, відомий одеський краєзнавець, прокоментував втрату так: “Леонід був з тих людей, які не просто мріють, а втілюють мрії в реальність. ‘Сад скульптур’ став візитівкою міста, місцем паломництва туристів. Багато хто не знає, що цей проєкт народився в дуже складний для культури час, коли здавалося, що не до мистецтва”.
Прощання з Леонідом Ліптугою відбудеться завтра у Преображенському соборі. Думаю, туди прийде вся культурна Одеса – від працівників музеїв до звичайних містян, яким небайдужа доля нашого міста.
Коли проходжу повз “Сад скульптур”, завжди відчуваю особливу гордість за Одесу. Тепер до цього почуття додасться ще й світлий сум. Бо разом з Леонідом пішла ціла епоха одеської культури. Але залишилося головне – його творіння, які ще довго нагадуватимуть нам про те, що навіть одна людина може змінити обличчя цілого міста.
