Суд в Арцизі засудив чоловіка за відмову від мобілізації з релігійних причин
Ранок на Малій Арнаутській сьогодні видався особливо метушливим. Не встиг я допити свою каву, як телефон розривався від повідомлень колег із нашої південної Бессарабії. В Арцизькій громаді — резонансна справа, яка викликала чимало дискусій серед місцевих жителів.
Суд виніс вирок чоловікові, який відмовився від мобілізації, посилаючись на свої релігійні переконання. Як людині, яка виросла в Одесі, де поважають різноманітність поглядів, мені було цікаво розібратися в цій історії детальніше.
Я одразу згадав свого дядька Семена з Молдаванки, який завжди казав: «В Одесі кожен має право на свою правду, але закон один для всіх». Ця історія якраз про такий складний баланс між особистими переконаннями та громадянським обов’язком.
Обставини справи
За інформацією від працівників Арцизького районного суду, підсудний — місцевий мешканець 35 років — отримав повістку ще навесні, але до територіального центру комплектування не з’явився. На судовому засіданні чоловік пояснював, що його віра забороняє брати до рук зброю та брати участь у воєнних діях.
«Я розумію потреби держави, але моя віра для мене — понад усе. Я готовий служити своїй країні іншим способом», — цитує підсудного Марина Петренко, кореспондентка місцевого видання, з якою я зв’язався телефоном.
Юридична сторона питання
Зателефонував я і Миколі Дорошенку, адвокату з Арциза, який хоч і не був причетний до цієї справи, але добре знає місцеву судову практику.
«Згідно з українським законодавством, громадянин може отримати право на альтернативну службу, але процедура не така проста. Потрібно заздалегідь подати відповідну заяву та документи, які підтверджують належність до релігійної організації, чиє віровчення не допускає використання зброї», — пояснив Микола.
Мій старий знайомий Василь, який служив в територіальній обороні і зараз на ротації в Одесі, висловився більш категорично: «В умовах війни кожен має віддати належне своїй країні. Якщо не хочеш воювати, є альтернативна служба — медиком, зв’язківцем, логістом».
Рішення суду
Моя прабабуся Роза, яка пережила війну в Одесі, завжди казала: «Війна — це коли вибору немає ні в кого. Але людяність треба зберігати навіть у найтемніші часи».
За рішенням суду, чоловіка визнали винним за ухилення від призову під час мобілізації (стаття 336 Кримінального кодексу України). Йому призначили покарання у вигляді трьох років обмеження волі з випробувальним терміном один рік.
Цікаво, що в нашій Одеській області це вже не перший випадок, коли віряни відмовляються від служби в армії. Торік у сусідньому Білгород-Дністровському районі було схоже рішення суду, але тоді підсудному призначили альтернативну службу в лікарні.
Суспільна дискусія
Ця історія змусила мене згадати, як у дитинстві ми з дідом Семеном сиділи на лавочці біля Воронцовського палацу, і він розповідав про те, як важливо вміти примирити власні переконання із обов’язками перед суспільством.
«В Одесі завжди вміли знаходити компроміс, — любив повторювати дідусь. — Але коли мова йде про захист міста, одесити завжди були першими».
Я вирішив поговорити із жителями Арцизької громади. Олена Кравчук, вчителька історії місцевої школи, поділилася: «У нашій громаді є різні релігійні конфесії. Деякі з них справді не визнають військової служби. Але зараз, коли на кону стоїть існування нашої держави, багатьом людям доводиться переосмислювати свої погляди».
Натомість пастор місцевої протестантської церкви Павло Чернов зауважив: «Ми вчимо, що християнин має бути добрим громадянином і поважати закони держави. Але також важливо поважати свободу совісті, яку гарантує Конституція України. Тому ми підтримуємо альтернативну службу для тих, хто не може брати в руки зброю через релігійні переконання».
Правовий аспект
На думку Ірини Сорокіної з Одеського центру правової допомоги, з якою я спілкувався по телефону, українське законодавство хоч і передбачає можливість альтернативної служби для віруючих, але механізми реалізації цього права під час воєнного стану потребують удосконалення.
Висновки
Повертаючись до свого столу в редакції на Пушкінській, я думав про складний баланс між особистою свободою та громадянським обов’язком, особливо в час, коли наша країна веде боротьбу за своє існування. Чи може релігійне переконання бути підставою для відмови від захисту Батьківщини? Чи має держава поважати такі переконання навіть у складний час? Ці питання залишаються відкритими для кожного з нас.
Одеса, як завжди, шукає мудрість у балансі крайнощів. І сьогодні, дивлячись на море з Приморського бульвару, я думаю про те, що наші відповіді на ці складні питання формують не тільки наше сьогодення, але й те, якою буде наша країна після перемоги.
