В Арцизькій громаді вшанували пам’ять загиблого земляка Миколи Панайотова спортивним турніром
Минулої неділі на спортивній базі Арцизького ліцею №1 пройшов турнір з вільної боротьби, присвячений пам’яті Миколи Панайотова. Хлопець, якого багато хто з нас пам’ятає як звичайного арцизького школяра, загинув на фронті, захищаючи нашу землю.
На турнір з’їхалось чимало учасників з різних куточків Одещини. Я спостерігав за дітлахами, які з неприхованим захватом розминались перед змаганнями, і згадував, як сам колись бігав цими ж коридорами, мріючи про спортивні перемоги.
Спогади про героя
— Наш Микола з дитинства був справжнім патріотом, — розповідає мені Тетяна Семенівна, колишня вчителька загиблого воїна. — Завжди стояв за справедливість, нікого не давав у образу. Такі як він – вони не можуть залишатись осторонь, коли біда приходить до рідного дому.
Очі вчительки зволожуються, але вона швидко витирає сльозу. Біля нас юрмляться маленькі борці. Їм по 8-12 років, і, здається, вони ще не до кінця розуміють всю вагу події. Але колись зрозуміють.
Ініціатором турніру став місцевий тренер Валерій Коджебаш, який сам служив на передовій і повернувся до громади після поранення.
— Ми не маємо права забувати наших героїв, — твердо каже Валерій Петрович. — Особливо важливо показати молоді приклади справжньої мужності. Микола Панайотов був одним з перших добровольців з нашої громади.
Перебіг змагань
Турнір розпочався з хвилини мовчання. В залі, де ще хвилину тому гуділи дитячі голоси, запала абсолютна тиша. Навіть найменші дітлахи стояли струнко, дивлячись на портрет усміхненого хлопця у військовій формі.
Змагання проходили у кількох вікових категоріях. Найзапеклішою була боротьба серед юнаків 14-16 років. Особливо запам’ятався фінальний поєдинок між Сергієм Дімовим з Арциза та Василем Карапетяном з Білгорода-Дністровського. Хлопці показали відмінну техніку, а перемогу, під гучні оплески, здобув місцевий спортсмен.
— Я знав Миколу, він жив по сусідству з моїм дідом, — розповідає переможець Сергій, витираючи піт з чола. — Він завжди був веселим, допомагав всім. Іноді навіть гроші позичав моєму дідові до пенсії. Я пишаюсь, що виборов перемогу на турнірі його пам’яті.
На турнірі були присутні і батьки загиблого воїна. Вони не давали інтерв’ю — горе ще надто свіже. Але я бачив, як вони тихо сиділи в кутку залу і з сумною гордістю спостерігали за змаганнями.
Нагородження переможців
Мер Арцизької громади Сергій Парпуланський вручив переможцям грамоти та медалі.
— Такі заходи — це не просто спорт, — сказав він під час церемонії нагородження. — Це наш спосіб сказати “дякую” тим, хто віддав найдорожче за нашу свободу. Микола Панайотов назавжди залишиться в історії нашої громади як герой.
Відлуння події
Після офіційної частини всіх учасників чекав традиційний обід. За довгими столами в шкільній їдальні сиділи разом і діти, і дорослі. Я підсів до групи хлопчаків-борців, які активно обговорювали свої перемоги та поразки.
— А ви знаєте, чому цей турнір важливий? — запитав я їх.
Десятирічний Максим, маленький та кремезний, першим підняв руку:
— Щоб ми пам’ятали тих, хто захищає Україну, і щоб ми виросли сильними, як вони.
З таких простих дитячих слів часто починається розуміння найголовнішого.
Наступного року організатори планують зробити турнір міжобласним, запросивши команди з сусідніх областей. Пам’ять про Миколу Панайотова та інших захисників житиме в таких заходах, у спогадах земляків, у назвах вулиць.
Коли я повертався додому арцизькими вуличками, мене не полишало відчуття, що наше маленьке місто стало частиною великої історії боротьби за свободу. І в цій історії імена наших земляків посідають почесне місце.
