Вітрини ЦУМу з українським мистецтвом оновили творами митців

Олег Чигрин
Автор:
Олег Чигрин - Журналіст-репортер з питань життя міста та районів
5 хв читання

Мистецтво на Хрещатику

Я вийшов з трамвая на Хрещатику і відразу побачив, що в ЦУМі щось змінилося. Вітрини, які завжди привертають увагу перехожих, тепер виглядали інакше — більш яскраво, більш… по-нашому.

Зізнаюся чесно: коли вперше побачив ідею розміщувати картини українських митців у вітринах головного універмагу міста, подумав: “Ну от, знову якась показуха”. Але зараз, розглядаючи нові роботи Алли Горської та Віктора Зарецького, я відчув щось інше. Щось справжнє.

— Олеже, ти тільки глянь на ці кольори! — гукнула до мене Марина, моя давня знайома з Музею сучасного мистецтва. Вона якраз проходила повз. — Це ж не просто картини, це ціла епоха!

Неповторна експозиція

І дійсно, у вітринах ЦУМу тепер красуються твори, які раніше можна було побачити лише в музеях. Особливо вражають роботи Алли Горської — яскраві, сміливі, з тим неповторним шістдесятницьким духом, який так добре відчуваєш, коли живеш в Україні.

— Знаєш, моя бабуся розповідала про Горську, — продовжила Марина. — Казала, що її картини — це був такий своєрідний протест. Мовчазний, але дуже гучний.

Віктор Зарецький — чоловік Горської — представлений не менш вражаючими полотнами. Його особлива манера поєднувати традиційні українські мотиви з модерними течіями створює неповторний ефект. Стоїш біля вітрини, дивишся на його “Весну” і раптом забуваєш, що ти в центрі гамірного міста, а не десь у тихому музейному залі.

Ідея та реалізація

— Це вже не перша зміна експозиції, — розповів мені Сергій Петренко, який працює в адміністрації ЦУМу. — Раніше тут були твори інших українських митців. Ми співпрацюємо з музеями та галереями, щоб регулярно оновлювати колекцію.

За його словами, ідея належить директору універмагу, який хотів, щоб люди, які щодня проходять повз, могли долучатися до української культури навіть мимохідь.

— Бачите отого дідуся? — Сергій кивнув у бік літнього чоловіка, який уважно розглядав одну з картин. — Він приходить майже щодня. Каже, що раніше бачив ці роботи лише в книжках з мистецтва.

Відвідувачі виставки

Я підійшов до чоловіка. Виявилося, що дідусь — колишній викладач історії мистецтв в одеському художньому училищі.

— Молодий чоловіче, це ж унікальна можливість! — сказав він мені з тим особливим одеським акцентом, який не сплутаєш ні з чим. — Горська і Зарецький — це ж ціла епоха! Я своїм студентам розповідав про них, а тепер можу просто показати їхні роботи. Прямо тут, на Хрещатику!

Помітив я й групу школярів. Їхня вчителька проводила щось на зразок імпровізованого уроку мистецтвознавства прямо біля вітрин.

— Діти, зверніть увагу на кольори, на символіку… — долинали до мене уривки її розповіді.

Один з хлопчиків, років десяти, старанно робив начерк однієї з картин у свій блокнот. Хто знає, можливо, через кілька десятків років його роботи також з’являться у вітринах ЦУМу?

Іноземні гості

Поки я робив нотатки для свого репортажу, біля мене зупинилася літня пара туристів.

— Вибачте, а що це за виставка? — запитали вони англійською.

Я коротко розповів їм про художників та значення їхніх робіт в українському мистецтві.

— Це чудова ідея! — захоплено відповіла жінка. — У нас в Амстердамі є щось подібне, але ваші картини якісь… особливі. У них стільки сонця!

І справді, попри всю складність і глибину робіт Горської та Зарецького, в них є щось таке… сонячне. Щось, що змушує зупинитися посеред метушливого дня і просто помилуватися.

Молоде покоління

Біля однієї з вітрин я помітив молоду дівчину, яка фотографувала картини на професійну камеру.

— Для дипломної роботи, — пояснила вона, коли я поцікавився. — Пишу про те, як мистецтво виходить з галерей у міський простір. Ці вітрини — ідеальний приклад.

Ще півгодини я провів, вивчаючи кожну картину, читаючи підписи, спостерігаючи за реакцією перехожих. Дехто проходив повз, не звертаючи уваги, але більшість все ж зупинялася, хоча б на мить.

Мистецтво у повсякденному житті

Мабуть, у цьому і є головна цінність таких проєктів — вони роблять мистецтво частиною повсякденного життя. Ти можеш не купувати квиток у музей, можеш не читати монографій про шістдесятників, але все одно — хоч на мить — стаєш частиною великої культурної розмови.

Коли я вже збирався йти, помітив літню жінку, яка з особливою увагою розглядала одну з робіт Алли Горської.

— Я її знала, — тихо сказала вона, побачивши мій інтерес. — Не близько, звісно. Але бачила кілька разів. Вона була такою… світлою. І роботи в неї такі ж.

На цих словах жінка витерла сльозу і пішла далі. А я ще раз окинув поглядом яскраві вітрини ЦУМу і подумав: іноді справжнє мистецтво знаходить тебе саме там, де ти найменше цього очікуєш. Навіть посеред шумного Хрещатика в звичайний одеський день.

Поділитися цією статтею
Журналіст-репортер з питань життя міста та районів
Стежити:
Олег — одесит у третьому поколінні, знає це місто як власну кишеню. Народився на Молдаванці, навчався в Одеському коледжі журналістики, пізніше — в Одеському університеті. Починав як кореспондент для районної газети, згодом працював у міському радіо та як стрингер для онлайн-медіа. Його стиль — живий репортаж, де головну роль грають не цифри, а люди. Він пише про те, як змінюється Одеса: від комунальної реформи до відкриття нових скверів, від транспортних проблем до ініціатив громад.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *