Видимість кажанів Тузлівські лимани: виявили 8 видів

Олег Чигрин
Автор:
Олег Чигрин - Журналіст-репортер з питань життя міста та районів
4 хв читання

Видимість кажанів Тузлівські лимани: виявили 8 видів

Вечоріє над Тузлівськими лиманами. Сонце вже майже сховалося за горизонт, а вода набуває того особливого вечірнього кольору, який можна побачити тільки на півдні Одещини. І саме в цей час починається справжнє життя тих, кого ми рідко бачимо – кажанів.

Днями я побував у національному природному парку “Тузлівські лимани”, де спеціалісти проводили моніторинг рукокрилих. Результати мене вразили – науковці зафіксували одразу вісім видів кажанів! І це на території, яка здається далекою від класичних “кажанових” місць проживання.

Дослідження рукокрилих

“Для багатьох це дивина, але Тузлівські лимани – справжній рай для кажанів”, – розповідає мені Марина Петренко, біологиня парку, яка вже п’ять років займається дослідженням місцевої фауни. Тримаючи в руках спеціальний ультразвуковий детектор, вона пояснює: “Кажани – нічні тварини, тому їх рідко можна побачити. Але їхні голоси – то інша справа”.

Стоїмо на березі лиману, і я вперше чую “голоси” кажанів, перетворені детектором із ультразвуку на звук, доступний людському вуху. Тріскотіння, писк, щось схоже на клацання – це вони спілкуються між собою та визначають розташування здобичі.

Видове різноманіття

Серед виявлених видів – пізній кажан, малий нетопир, середземноморський нетопир. “Найцікавіша знахідка – це вечірниця мала. Їх на Одещині фіксують нечасто”, – з гордістю говорить Марина.

Пригадую, як мій дідусь, корінний одесит, розповідав про “лиликів”, як раніше називали кажанів. Вони літали над Молдаванкою, і багато хто їх боявся через забобони. “А даремно, – каже Марина, – один кажан за ніч може з’їсти до тисячі комарів”.

Кажанова карта парку

На території парку створено спеціальну “кажанову карту” – розмічено місця, де ці тварини найчастіше зустрічаються. Біля прісноводних ділянок лиманів їх особливо багато. Там вони полюють на комах, які роями літають над водою.

“Наш земляк, дослідник Олександр Браунер ще сто років тому писав про багатство фауни кажанів у цій місцевості, але ніхто не очікував такого різноманіття”, – додає директор парку Іван Русєв.

Місцеві історії

Мешканка села Приморське, 68-річна Галина Степанівна, розповідає мені історію: “Моя бабуся казала, що кажани – то душі померлих. Я в це не вірила ніколи, але завжди з цікавістю спостерігала, як вони літають над нашим подвір’ям у сутінках”.

Більшість зафіксованих у парку видів кажанів занесені до Червоної книги України. Вони надзвичайно вразливі до змін навколишнього середовища. Осушення боліт, вирубка дерев, застосування пестицидів – все це негативно впливає на їхню популяцію.

Природоохоронні заходи

“Ми працюємо над створенням штучних схованок для кажанів, – пояснює Марина. – Це спеціальні дерев’яні конструкції, які ми називаємо ‘кажаноготелями‘. Минулого року встановили п’ять таких, і вже три з них заселені”.

Згадую, як у дитинстві на дачі біля Великого Фонтану ми з друзями боялися цих нічних створінь. Бабусі розповідали нам усілякі жахи про них. Зараз, дивлячись на роботу науковців, розумію, наскільки неправильними були ті страхи.

Освітня робота

Крім моніторингу, співробітники парку проводять освітні заходи для місцевих шкіл. Діти вчаться робити “будиночки” для кажанів, дізнаються про їхню користь для екосистеми.

“На жаль, кажани досі оточені забобонами та страхами, – каже вчителька біології Тетяна Ковальчук з Татарбунарської школи. – Але коли діти дізнаються більше про цих тварин, страх змінюється на захоплення”.

Плани на майбутнє

Науковці парку планують продовжити дослідження кажанів у різні сезони року. Особливо цікавим є період міграції, коли через територію парку пролітають види, які тут не живуть постійно.

Кажани – справжні індикатори здоров’я екосистеми, – підсумовує Марина. – Якщо в нас живе вісім видів кажанів, значить, з природою все гаразд”.

Повертаючись додому, я ще довго думав про цих дивовижних істот. Колись давно на Молдаванці нас лякали ними, а тепер я розумію: наявність кажанів – це прекрасна новина для всіх нас. І хоча більшість одеситів ніколи їх не побачать, вони щоночі виконують свою невидиму, але надзвичайно важливу роботу для збереження природного балансу.

Поділитися цією статтею
Журналіст-репортер з питань життя міста та районів
Стежити:
Олег — одесит у третьому поколінні, знає це місто як власну кишеню. Народився на Молдаванці, навчався в Одеському коледжі журналістики, пізніше — в Одеському університеті. Починав як кореспондент для районної газети, згодом працював у міському радіо та як стрингер для онлайн-медіа. Його стиль — живий репортаж, де головну роль грають не цифри, а люди. Він пише про те, як змінюється Одеса: від комунальної реформи до відкриття нових скверів, від транспортних проблем до ініціатив громад.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *