Втрата героя
Ранок почався зі страшної звістки. Мій телефон задзвонив, коли я ще допивав першу каву на балконі. Дружина досі жартує, що без цього ритуалу я не людина, а просто набір незібраних молекул. Телефонував мій колега з військової частини.
“Чигрин, ти вже чув? Хабаров… Льоша загинув.”
Кава стала гіркою, а ранок – темним. Олексій Хабаров, 34-річний майстер спорту міжнародного класу, більше не повернеться до рідної Одеси.
Спортсмен і людина
Він був тим, кого в нашому місті знали майже всі, хто хоч трохи цікавиться спортом. Я познайомився з ним ще десять років тому, коли готував матеріал про одеських спортсменів-олімпійців. Пам’ятаю, як ми зустрілися біля Морвокзалу. Високий, з широкою усмішкою та непропорційно м’яким голосом для такої статури.
“Спорт – це не про медалі, це про те, що ти робиш, коли ніхто не дивиться,” – сказав він тоді. Ця фраза залишилась у моєму блокноті і в пам’яті назавжди.
Вибір героя
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олексій міг виїхати. У нього була можливість продовжити тренерську кар’єру за кордоном. Натомість він пішов до військкомату вже в перші дні. “Та куди я поїду? Це ж мій дім, розумієш? Тут все моє,” – відповів він на моє запитання, чому не скористався можливістю.
За інформацією від побратимів, Олексій загинув під час виконання бойового завдання на східному напрямку. Точні обставини поки не розголошуються з міркувань безпеки.
Спогади близьких
“Він завжди був першим. На тренуваннях, на змаганнях. І на війні теж,” – розповідає Максим Дорошенко, його тренер і близький друг. Ми зустрілися з ним біля спорткомплексу “Динамо” на Французькому бульварі, де Олексій тренувався останні п’ятнадцять років.
У коридорах спорткомплексу досі висять його фотографії з міжнародних змагань. Тут кожен тренажер, кожен килим пам’ятає його кроки. Максим проводить мене до залу, де зараз тренуються діти. Багатьох з них тренував сам Хабаров.
“Він умів знаходити підхід до кожного. Навіть до найпроблемніших. Пам’ятаю, був у нас такий Сашко з Пересипу – вулиця та й годі. Ніхто з ним впоратись не міг. А Льоша за місяць зробив з нього найдисциплінованішого спортсмена. Такий талант,” – голос Максима тремтить.
Спортивні досягнення
За свою спортивну кар’єру Олексій Хабаров став призером чемпіонатів Європи, багаторазовим чемпіоном України. У 2018 році він отримав звання майстра спорту міжнародного класу.
“Знаєте, моя бабуся, корінна одеситка, завжди казала: ‘Справжні одесити – вони як чаїки: можуть літати де завгодно, але завжди повертаються до моря.’ Льоша був таким,” – ділиться спогадами Ірина Ковальчук, директорка Департаменту спорту Одеської міської ради.
У міській раді вже готують документи для присвоєння Олексію Хабарову звання почесного громадянина міста посмертно. “Це найменше, що ми можемо зробити,” – додає Ірина.
Прощання
Вчора ввечері біля спорткомплексу “Динамо” зібралося близько сотні людей – спортсмени, тренери, друзі, просто небайдужі. Принесли квіти, свічки. Багато хто не міг стримати сліз.
“Для мене він був як старший брат. Я завдяки йому в спорт прийшов. Ще школярем бігав дивитися на його тренування. А потім він мене під своє крило взяв,” – розповідає 19-річний Віталій Козаченко. Тепер він продовжує справу свого наставника – тренує дітей.
Прощання з Олексієм Хабаровим відбудеться завтра о 12:00 на Алеї Слави. Поховають Героя на Західному кладовищі, поруч з іншими захисниками України.
Пам’ять і спадщина
Сьогодні, вийшовши зі спорткомплексу, я довго стояв на Французькому бульварі. Дивився на море, яке так любив Олексій. Море було спокійним – наче й не відчувало, що втратило одного зі своїх найвірніших друзів.
Олексій Хабаров залишив після себе дружину та восьмирічного сина. Хлопчик теж займається спортом і, за словами тренерів, має великий потенціал. “Весь у батька,” – кажуть.
Одеса втратила ще одного свого Героя. Але пам’ять про нього житиме в серцях одеситів, у його спортивних досягненнях, і головне – у свободі, за яку він віддав найдорожче.
