Злочини Росії проти журналістів 2024: скоєно 841 порушення за час війни
Вчора на Дерибасівській зустрів Петра, колегу ще з часів моєї роботи на радіо. Зупинилися, перекинулися кількома словами. Виявляється, він тепер працює над документуванням злочинів проти журналістів. “Знаєш, Олеже, цифри просто вражають”, — сказав він, дивлячись кудись повз мене.
Я довго не міг викинути цю розмову з голови. Зранку сів за комп’ютер, почав перевіряти інформацію. І справді — за три з половиною роки повномасштабної війни росія вчинила 841 злочин проти українських та іноземних медійників.
Жертви серед журналістів
Найстрашніше, що 65 медійників загинули від рук окупантів. Серед них 14 журналістів загинули під час виконання професійних обов’язків. Ще 51 медійник став жертвою російської агресії як цивільна особа.
“Коли у березні 2022-го загинув мій друг, фотокореспондент з Маріуполя, я зрозумів, що ця війна не знає правил”, — розповів мені по телефону Андрій, який зараз працює у пресцентрі одного з підрозділів ЗСУ, а раніше був журналістом одеського онлайн-видання.
Моя тітка Софія, яка живе в Аркадії вже понад 40 років, якось сказала: “В цій війні росіяни найбільше бояться правди. Тому й полюють на журналістів”. Здається, вона має рацію.
Я пам’ятаю, як ми з колегами ховалися в підвалі редакції на Молдаванці під час перших обстрілів Одеси. Тоді здавалося, що гірше вже не буде. Але буквально за кілька днів ми дізналися про колег з Маріуполя, Бучі, Ірпеня.
Географія злочинів
За даними Інституту масової інформації, найбільше злочинів проти журналістів було вчинено в Києві — 148 випадків. Далі йдуть Донецька область (81), Київська область (80), Харківська (71) та Херсонська (59) області.
“Ці цифри — це не просто статистика. За кожною стоїть реальна людина, її родина, її колеги”, — сказала мені Марина, правозахисниця з громадської організації “Медіа під захистом”.
Вчора проходив повз будівлю колишньої редакції “Одеських вістей”. Тепер там волонтерський центр. Зайшов, зустрів Віктора Павловича, якому вже за 70. Він все життя пропрацював журналістом.
“Знаєш, в чому найбільший злочин росіян? Вони намагаються вбити не тільки людей, а й саму журналістику. Щоб ніхто не розповідав правду”, — сказав старий журналіст, потираючи скроні.
Типи злочинів
За типами злочинів найчастіше фіксувалися убивства та поранення журналістів, викрадення, катування, погрози, пошкодження або знищення майна медіа, захоплення телевеж та блокування українського телерадіомовлення на окупованих територіях.
“Моя племінниця працювала на місцевому телеканалі в Херсоні. Коли росіяни захопили місто, їй довелося виїхати буквально в останній момент. Зараз вона в Одесі, але досі боїться розповідати деталі”, — розповіла мені сусідка Раїса Михайлівна, коли зустрілися біля Привозу.
Кібератаки на медіа
Окрема проблема — це кібератаки на українські медіа. З початку повномасштабного вторгнення російські хакери атакували щонайменше 112 українських новинних ресурсів.
“Наш сайт “падав” разів п’ять за перший місяць війни”, — згадує мій колишній редактор Сергій з інтернет-видання, де я починав свою кар’єру. — “Але ми навчилися відновлюватися швидше, ніж вони нас атакують”.
Пам’ятаю, як мій дід, корінний одесит, завжди казав: “Слово сильніше за кулю”. Сьогодні ці слова набувають нового, трагічного змісту.
Тиск на окупованих територіях
Окупанти також блокували доступ до українських інформаційних сайтів на захоплених територіях, змушували журналістів співпрацювати або публікувати потрібну їм інформацію під загрозою насильства.
“На початку окупації Херсона вони просто приходили до редакцій з автоматами і “пропонували співпрацю”, — розповідає Тарас, журналіст, який виїхав з Херсона у квітні 2022 року. — “Хто відмовлявся — того викрадали”.
Між іншим, я часто буваю на Фонтані, неподалік від місця, де зараз живе родина журналіста з Донецька. Вони виїхали ще у 2014-му. “Ми знали, на що здатні росіяни, ще десять років тому”, — каже голова сім’ї Микола.
Міжнародна реакція
Важливо розуміти, що удари по журналістах — це удари по нашому праву знати правду. Кожен загиблий чи поранений журналіст — це частина правди, яку ми можемо втратити.
Недарма на міжнародній конференції з питань свободи преси, яка нещодавно проходила в Литві, українські представники заявили, що документування злочинів проти журналістів має стати пріоритетом для міжнародної спільноти.
“Коли ми ховали нашого колегу, оператора, який загинув під Бахмутом, я поклявся, що ми розкажемо всю правду про цю війну”, — сказав мені нещодавно фронтовий журналіст Максим, який приїздив до Одеси на реабілітацію.
На жаль, Україна досі залишається однією з найнебезпечніших країн для роботи журналістів. Але попри всі ризики, наші колеги продовжують свою роботу. І це, мабуть, найкраща відповідь росіянам, які намагаються знищити вільну пресу.
Щовечора, дивлячись на море з Ланжерону, я думаю про те, що правда — як вода. Її можна на якийсь час стримати, але рано чи пізно вона знайде свій шлях.
